Маніпулятивна риторика Марко Рубіо та її стратегічний контекст

Учора сенатор Марко Рубіо заявив, що повномасштабна війна Росії проти України є "проксі-конфліктом" між США та РФ, а Україна, мовляв, лише затягує його завершення. Така інтерпретація подій є не лише хибною, а й небезпечно маніпулятивною, оскільки суперечить усталеним нормам міжнародного права та концепції державного суверенітету.

Згідно з принципами, закріпленими в Статуті ООН (1945), кожна держава має право на самооборону (ст. 51) та на повагу до її територіальної цілісності (ст. 2.4). Визначення війни як "проксі-конфлікту" передбачає, що одна зі сторін є суто інструментом зовнішнього впливу, що прямо суперечить міжнародно-правовому статусу України як суверенної держави. Відповідно до Декларації ООН про принципи міжнародного права 1970 року, незалежні держави діють як самостійні суб’єкти міжнародного порядку, а їхня оборона від зовнішньої агресії не може трактуватися як делеговане ведення війни.

Якщо слідувати логіці сенатора Рубіо, то Ізраїль у 1960-х роках, отримуючи військову допомогу з-за кордону, також мав би вважатися виконавцем чужої волі. У той час Радянський Союз безоплатно постачав Сирії та Єгипту сучасні танки (Т-55, Т-62), авіацію (МіГ-17, МіГ-21), артилерію та засоби зв’язку, а радянські військові брали безпосередню участь у бойових діях, зокрема в так званій "Війні на виснаження" (1967–1970). Однак навіть за цих умов Ізраїль чітко визначав своє протистояння як конфлікт із Сирією та Єгиптом, а не з СРСР. Це свідчить про те, що наявність зовнішньої військової підтримки не є достатньою підставою для кваліфікації конфлікту як проксі-війни.

Поняття "проксі-війни" в сучасному міжнародному дискурсі зазвичай застосовується до конфліктів, у яких одна або декілька сторін не мають офіційного статусу держави (наприклад, Громадянська війна в Сирії, конфлікт у Ємені) або коли одна з державних сторін є маріонетковим утворенням без автономної політичної волі (наприклад, війна у В’єтнамі, де Північний В’єтнам отримував значну підтримку з боку СРСР і Китаю, але зберігав стратегічну автономію). Таким чином, спроба застосування цього терміну до України є не лише концептуально некоректною, а й спрямованою на підрив її міжнародного статусу.

Ця риторика є елементом політичної стратегії, яка, свідомо чи ні, резонує з російським наративом про Україну як "бунтівну провінцію" Московської Імперії, а не як суверенну незалежну державу, яка веде боротьбу за власне існування. Відповідно до міжнародного права, включно з Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН № 3314 (1974), яка визначає агресію, війна Росії проти України є актом збройної агресії, а дії України мають повне правове підґрунтя як акт самооборони.

Фактичний розвиток подій, зокрема здатність України не лише оборонятися, а й здійснювати удари по території агресора, вкотре спростовує такі маніпулятивні заяви та підтверджує українську суб’єктність у міжнародному порядку денному. Таким чином, висловлювання сенатора Рубіо слід розглядати не як нейтральну аналітичну оцінку, а як частину політичного дискурсу, спрямованого на зниження рівня підтримки України у глобальному масштабі та формування серед українців відчуття меншовартості.

З огляду на вищевикладене, такі заяви слід розглядати в ширшому контексті міжнародного права, а також як спробу інформаційного тиску, спрямованого на підрив довіри до України як самостійного актора міжнародної політики.