Мільярди на мішені: корупція у ВПК і центральне опалення як комунальне рабство України
Війна б'є по монополіях: гіганти, які поділили між собою ринки, стали найзручнішими цілями для російських ракет, а розподілені системи, від гаражних виробництв дронів до сонячних панелей на дахах, виявилися невразливими. Про це я писав у статті "Війна б'є по монополіях: чому децентралізація стала єдиною стратегією виживання України". Але фізична вразливість - лише половина діагнозу. Друга половина ще гірша: концентрація породжує не тільки мішені для окупантів, вона породжує корупцію. Бо красти можна лише там, де гроші зібрані в одному місці і розподіляються з одного кабінету. Дві найяскравіші ілюстрації цього закону сьогодні - оборонна промисловість і централізоване теплопостачання.
Мільярди, які пахнуть
Подивімося, що сталося з грошима на дрони, щойно вони сконцентрувалися. У 2023 році Держспецзв'язку отримала 30 мільярдів гривень на закупівлю безпілотників для Сил оборони. Результат відомий: НАБУ і САП восени 2025 року оголосили про викриття масштабної схеми, в якій посадовці служби разом із приватними компаніями організували постачання дронів за завищеними цінами. Перемогу "потрібних" фірм на тендерах забезпечували підконтрольні компанії, які імітували конкуренцію, а обґрунтовували ціни спотвореними маркетинговими дослідженнями. Паралельно детективи рахували розкрадання понад 90 мільйонів гривень лише на закупівлях Mavic та Autel, тобто на найпростіших, серійних китайських дронах, ціна яких відома кожному волонтеру. Бюро економічної безпеки тим часом викрило мережу постачання дронів-бомберів, де комплектуючі проганяли через фірми-прокладки з накруткою у два-три рази.
А тепер про архітектуру, всередині якої все це стало можливим. Програма "Армія дронів" - флагманський проєкт міністра цифрової трансформації Михайла Федорова. Фандрейзингова платформа United24, з якої програма фінансувалася, працює під його ж кураторством. Закупівлі йшли через Держспецзв'язку, відомство, яке інституційно перебувало в орбіті Мінцифри, і через той самий департамент закупівель уряд пізніше провів ще 48 мільярдів гривень на продовження програми. Тобто одна людина одночасно формувала державну політику галузі, розпоряджалася публічним збором коштів, курувала закупівельне відомство і публічно просувала конкретних виробників як обличчя програми. Я не суд і нікого ні в чому не звинувачую: чи є в цій конструкції склад злочину, вирішувати ВАКС. Але як журналіст я зобов'язаний назвати цю конструкцію її власним ім'ям: це інституціоналізоване лобіювання інтересів виробників, вбудоване в державну вертикаль. І тому далі я оперую виключно датами офіційних процесуальних рішень. 20 листопада 2023 року НАБУ і САП повідомили про підозру тодішньому голові Держспецзв'язку Юрію Щиголю і його заступнику у справі про 62 мільйони гривень на закупівлях програмного забезпечення; 23 листопада 2023 року ВАКС узяв Щиголя під варту з альтернативою застави у 25 мільйонів гривень, заставу було внесено, справа дійшла до стадії очікування вироку. У жовтні 2024 року журналісти Hromadske підрахували, що на дронах Autel, які Держспецзв'язку купувала майже по 500 тисяч гривень, тоді як благодійний фонд брав аналогічні по 212 тисяч, держава переплатила близько 600 мільйонів гривень; сам Федоров заявив, що дізнався про завищені ціни у вересні 2023-го, після чого Мінцифри звернулося до НАБУ. Бюро відкрило кримінальне провадження в січні 2024 року, а підозри в ньому з'явилися лише 28 жовтня 2025 року. 29 травня 2026 року детективи НАБУ провели обшуки вже і в Держприкордонслужбі - знову закупівля безпілотників, знову "створення умов для отримання неправомірної вигоди". Паралельно ДБР розслідує провадження про можливе штучне завищення вартості дронів, поставлених державному замовнику у 2025 році. Це не звинувачення. Це хронологія, і вона промовиста сама по собі: скрізь, де дронові гроші концентрувалися в одній вертикалі, слідом приходили детективи.
Зверніть увагу на спільний знаменник усіх цих справ. Жодна з них не була б можлива в гаражній моделі 2022-2023 років. Неможливо картелізувати десять тисяч майстерень. Неможливо "спотворити маркетингове дослідження" там, де ціну знає кожен, хто сам паяв плату. Неможливо накрутити комплектуючі в три рази там, де їх купують сотні незалежних команд і миттєво порівнюють чеки. Корупція - це податок на концентрацію. Спочатку ринок консолідують "в ім'я масштабування", потім консолідований грошовий потік стає здобиччю тих, хто його консолідував, а потім консолідоване виробництво стає здобиччю російської балістики. Ракета і прокурор полюють на ту саму адресу, просто ракета встигає першою.
Монстр у трубах: комунальне рабство за законом
Другий монстр старший і звичніший настільки, що ми перестали його помічати. Централізоване теплопостачання - радянська система, яку громадянам ніхто ніколи не пропонував на вибір. Її нав'язали разом із панельною багатоповерхівкою: ТЕЦ виробляє електрику, "відхідне" тепло треба кудись подіти, отже, місто прив'язується до труби. Так мільйони людей стали довічними абонентами системи, в якій вони не обирають ні постачальника, ні температуру, ні ціну, ні навіть дату початку опалювального сезону. Це і є комунальне рабство в найточнішому сенсі слова: ти прикутий до труби фактом народження в цьому будинку.
І от що показово: втекти з цього рабства заборонено юридично. Закон "Про житлово-комунальні послуги" дозволяє відключити окрему квартиру від централізованого опалення лише в будинках, де на день набрання чинності законом уже була відключена щонайменше половина квартир. В усіх інших будинках - тільки всім будинком одразу, за рішенням співвласників, через комісію при органі місцевого самоврядування. Профільний наказ Мінрегіону прямо регламентує заборону відключатися поквартирно, під'їздами чи стояками. Самовільне відключення не звільняє від оплати: суди не визнають доказом ненадання послуги навіть фізично демонтовані батареї. Вдумайтеся: людина зрізала радіатори, гріється власним коштом, але за законом продовжує платити монополісту за тепло, якого не отримує. У якій ще галузі можлива така розкіш: клієнт, якому заборонено піти?
Відповідь на питання "кому це вигідно" очевидна з арифметики. Централізоване тепло - це гарантований грошовий потік, який не залежить ні від якості, ні від конкуренції: тарифи, бюджетні субсидії, компенсації "різниці в тарифах", реструктуризації боргів. Українці вже заборгували за комуналку 113 мільярдів гривень, у реєстрі боржників 830 тисяч проваджень, і ці борги - теж актив, під який монополісти вибивають нові бюджетні вливання. Десятиліттями на цьому потоці сиділи цілком конкретні ФПГ: досить згадати, що тепломережі столиці до 2018 року перебували в управлінні приватного "Київенерго", і місту довелося роками повертати власну теплову інфраструктуру собі. Труби тим часом зношені, значна частина тепла дорогою до квартир гріє ґрунт, і за цей обігрів землі теж платить абонент. У Данії, на яку люблять посилатися лобісти "централізованого тепла", районні теплові системи належать споживчим кооперативам і муніципалітетам, працюють за принципом неприбутковості і конкурують із індивідуальними рішеннями. В Україні та сама технологія перетворена на кріпацтво: не сервіс, який обирають, а повинність, від якої не дають утекти.
А тепер накладіть на це війну. Кожна ТЕЦ, кожна районна котельня, кожен магістральний колектор - це точка, удар по якій бере в заручники сотні тисяч людей одночасно. Україна бачила цей сценарій ще до великої війни: у січні 2006 року одна аварія на тепломережі заморозила ціле місто Алчевськ, і країна тижнями дивилася, як евакуюють мікрорайони. Росія робить із цієї аварії воєнну технологію: їй не треба влучати в кожен дім, достатньо влучити в трубу, до якої всі доми прикуті законом. Централізоване опалення в умовах ракетної війни - це не послуга. Це заручництво, оформлене нормативним актом.
Один принцип на двох монстрів
Оборонна монополія і теплова монополія - це той самий механізм у двох костюмах. В обох випадках концентрацію пояснювали ефективністю, "масштабом", "керованістю". В обох випадках сконцентрований потік грошей негайно обріс схемами, прокладками і правильними прізвищами серед бенефіціарів. В обох випадках сконцентрована інфраструктура стала ідеальною мішенню для Росії. І в обох випадках державна політика полягає не в демонтажі вразливої моделі, а в її консервації: оборонним гігантам компенсують і наростять держзамовлення, тепловим монополіям спишуть борги і виділять кошти на нові мережі з новими вразливими вузлами. Людям же, які хочуть просто вийти з-під удару - зібрати дрон у майстерні чи поставити тепловий насос замість батареї, - держава відповідає регуляціями, недопуском і прямою законодавчою забороною втечі.
Бо мільйони вільних виробників і мільйони вільних споживачів не генерують ренти. Ренту генерують тільки труба і реєстр великих платників податків. По них і прилітає.
