Московська Імперія – вічний сировинний додаток Європи
Історія економіки Московії, а згодом Російської Імперії, СРСР та Російської Федерації демонструє дивовижну стійкість моделі державного устрою та економіки, заснованої на експорті сировини: хутра, пеньки, зерна, газу чи нафти. Москва завжди знаходила спосіб перетворити природні ресурси своїх колоній на основу свого багатства. Ця модель, яка склалася ще в XIII столітті, залишається актуальною й донині.
Хутро – м'яке золото Московії
Від самого початку існування московської державності хутряний промисел був основою її економіки. Приблизно з XIII століття хутра, отримані як данина з підкорених народів та видобуті в обширних навколишніх лісах, стали найважливішим експортним товаром.
Іноземні мандрівники, такі як Флетчер, Герберштейн і Олеарій, підтверджували домінуюче місце хутра в економіці Московії аж до XVII століття. За їхніми словами, доходи від хутра становили до 70% скарбниці.
У XIV-XV століттях Москва активно експлуатувала хутряні ресурси Волго-Окського міжріччя, а з XV століття почала організовувати походи на схід — у Югру, Пермську землю, Заволоччя. З часом джерела хутра зміщувалися все далі на схід, за Урал, до Сибіру. Завоювання Сибіру стало ключовим етапом хутряної експансії. До XVI століття московські правителі змусили татарські царства сплачувати ясак (данину) хутром.
На середину XVII століття доходи від експорту хутра становили значну частину скарбниці. Наприклад, у 1660 році половина всіх доходів імперії надходила від торгівлі хутром, здобутим у колоніях.
Зерно: новий етап сировинної залежності
З XVIII століття роль хутра почала поступово зменшуватися, а на перший план вийшло зерно. Уже в XIX столітті воно стало ключовим експортним товаром Російської імперії. У 1840–1850-х роках його частка в загальному експорті досягала 30%, а на початку XX століття — від 45% до 70%. Середній річний обсяг експорту зерна у 1900–1913 роках становив близько 600 мільйонів рублів, що було майже половиною всього експорту імперії.
Зернова торгівля пов’язувала Росію з європейськими ринками. Ще з XIV століття Венеція закуповувала російське зерно, а в XIX столітті основними покупцями стали Німеччина, Франція та Велика Британія. Проте експорт зерна спричиняв не лише економічну залежність від європейського попиту, а й постійне загострення внутрішніх соціальних проблем. Росія залишалася аграрною країною, де селяни становили близько 85% населення, а врожайність сільського господарства була вкрай низькою.
СРСР успадкував зернову залежність. У перші десятиліття радянської влади експорт зерна залишався важливим джерелом валюти, особливо в умовах мілітаристської індустріалізації. Закупівля техніки та технологій за кордоном здійснювалася за рахунок продажу зерна, що призводило до його дефіциту всередині країни і, як наслідок, Голодомору.
Вуглеводні: сировинна імперія ХХ століття
До середини XX століття економіка СРСР, а згодом РФ, остаточно переорієнтувалася на видобуток і експорт вуглеводнів. Нафта і газ стали “новим зерном”, визначивши стратегію зовнішньої та внутрішньої політики. З 1970-х років радянська економіка значною мірою залежала від доходів від продажу нафти і газу на зовнішніх ринках.
У 2021 році доходи від експорту вуглеводнів становили понад 45% бюджету Москви, що демонструє тривалу залежність від сировинної моделі. Низька собівартість видобутку нафти в Росії (близько $3–5 за барель) дозволяє зберігати конкурентоспроможність на світових ринках.
Війна як інструмент експансії
Протягом усієї історії війни та окупація нових територій служили Москві засобом політичної експансії та економії на логістиці. Захоплення виходів до Чорного і Балтійського морів дозволяло суттєво збільшувати прибутки від експорту.
Ця стратегія тривала і в радянський період. Контроль над ресурсними регіонами забезпечував доступ до міжнародних ринків, підкреслюючи комерційну природу московської зовнішньої політики.
Москва — метрополія, Росія — її колонія
Історія економічної політики Москви демонструє її сталу залежність від сировинного експорту. Водночас вона підкреслює статус Москви як метрополії, яка живе за рахунок експлуатації регіонів.
Модель експлуатації природних багатств залишається незмінною: багатство концентрується в руках московської еліти, тоді як регіони страждають від бідності та відсутності інфраструктури.
Сьогодні Росія продовжує йти шляхом сировинної економіки, закладеним ще в епоху хутряного промислу.
