Москва - "Третій Сарай", Казань - нова точка збору "русскага міра"?

Київ, як столиця Русі, був помилково обраний Москвою як точка збору концепції «московскага міра, що згодом трансформувалася в «русский міръ». Це рішення стало основою москвоцентричної ідеології «Москва — Третій Рим», яка прагнула світового панування, проте його доцільність викликає сумніви. Альтернативним і більш органічним вибором могла стати Казань — центр, який культурно та духовно ближчий до тюркських і фінно-угорських народів, що населяли Московію, таких як меря, мордва, татари та інші тюркські етноси.

Казань могла б стати природним духовним і політичним центром, здатним об’єднати різноманітні етнічні групи на основі зрозумілішої для них ісламської традиції, замість православ’я, яке було насильно принесене ззовні.

Теорія «Третього Сараю», що передбачає спадкоємність Москви від Сараю і Сараю-Бату, виглядає логічніше та історично обґрунтованіше, ніж концепція «Москви — Третього Риму». Казань як центр мала б більш органічну основу для інтеграції та культурного порозуміння.

Інше питання полягає в тому, що це суперечить справжнім цілям Москви, яка проголошувала себе Римом лише для того, щоб заявити права на його спадок. У свідомості московських ідеологів таке обґрунтування було достатнім аргументом для нападу на Туреччину (з метою «визволення» Царгорода) та Ватикан (для «визволення» Рима).

Золота Орда не була частиною імперії Чингісхана, як про це розповідають численні «історичні» книги. Москва була улусом царя Батия, бастарда, незаконнонародженого нащадка Чингісхана, який ніколи не відвідував Каракорум через конфлікт із благороднішими предками Чингісхана. Батий не мав прямого конфлікту з правителями Монгольської імперії, але й не був із ними в дружніх відносинах. Швидше, він ворогував, через що не залишав меж своїх володінь.

Що ж до ідеї Москви як правонаступниці Золотої Орди, то, з одного боку, загальна ідея цієї держави дійсно була дбайливо збережена Москвою.

Улус Джучі, або Улус Батия, або Золота Орда була державою-армією з військовою системою управління, де свобода віросповідання була необхідною через крайню строкатість її бойових лав.

Проте наука, демократія та аристократія в ній не мали місця.

Булгар і Казань стали такими центрами ісламського світу, частиною якого стала Золота Орда за часів правління царя Узбека.

Тобто Сарай залишався центром влади та сили, мультикультурним місцем, де, зокрема, знаходилися храми Сарайської чи Царської єпархії Київської митрополії, а Казань була мусульманським духовним і науковим центром.

Москва, будучи християнським улусом, значною мірою була пародією на Сарай, хоча й стала притулком для православної еліти монголів і татар, місцем формування нової еліти Золотої Орди та, ймовірно, її майбутньою столицею. Усе, ймовірно, цим і закінчилося б, якби Османи не захопили в 1453 році Новий Рим, він же Константинополь.

Відтоді світ змінився, і позбавлена своїх торгівельних коридорів Венеція не втрутилася в долю Москви. Вклавши величезні кошти в будівництво 8 «Кремлів» і реформування армії Московського Улусу, Венеція заразила московського царя ідеєю «Третього Риму», підклавши під нього доньку Морейського деспота, брата останнього імператора Ромейської імперії. З якою Золота Орда мала значно більше родинних зв’язків, ніж Москва. Ординські царі часто брали за дружин представниць шляхетних родів правителів Нового Риму.

Однак таке втручання Венеції зруйнувало плани Москви, протиставивши азійську спадщину та плани на головування над Сараєм значно привабливішу, але менш зрозумілу тоді ідеї правити над Римом.

Не можна сказати, що ця ідея, де Київ був необхідний Москві як фундамент, була надто невдалою. Вона, безумовно, мала перспективи, але із походами на Захід у Москви й близько не було таких успіхів, як на Сході.

Можна навіть сказати, що за наступні століття Москва змогла колонізувати практично всі землі, підкорені монголами, а ось у Європі її досягнення були не такими значними.

Проте, попри всі невдачі, війна Москви із Заходом триває.

Тому ідея об’єднати концепції «Москва – Третій Рим» і «Москва – Третій Сарай» у рамках нової ідеології православного ординства більш ніж жива.

Казань, як духовний центр, може стати важливим елементом у цій стратегії.

Казань як точка збору «русского міра» виглядає не лише історично обґрунтованою, а й перспективною для формування нової, більш гармонійної моделі євразійської єдності.

Інше питання, що в Москві такий крок вважають відступом. Вони побоюються, що Казань як культурний і науковий центр навряд стане тим осередком, звідки Росія загрожуватиме світу.

Навпаки, цей центр може стримати її загарбницькі та агресивні амбіції, розгорнути маховик війни у зворотному напрямку, змінивши концепцію завоювань на миролюбну.

Такий поворот Москві незрозумілий і далекий від її планів.