НАБУ не назвало жодного хакера, хоча підозри за злам уже вручили
Восени 2025 року за два дні в Україні змінили власників двох підприємств. Корпоративні права "Філософії Девелопмента", яка володіє майновим комплексом київського "Арсеналу", і ТОВ "Будмонтажсервіс 1" опинилися записаними на водія та охоронця екснардепа Максима Микитася. Так стверджує слідство. І в цій історії, де прокурор САП поіменно назвав ексзаступницю голови Офісу президента, заступницю міністра юстиції, суддю Господарського суду, гендиректора департаменту правової політики ОП, арбітражного керуючого, бізнесменів, водія і охоронця, є рівно одна дійова особа без імені. Та сама, яка натиснула кнопку.
Хакер.
Він з'являється майже в кожній українській рейдерській справі останніх одинадцяти років і жодного разу не має прізвища. У нього немає ціни, хоча в плівках названо ціну судді. У нього немає вироку, хоча одного разу його навіть узяли живцем у лісі під Києвом. У нього є тільки функція, і функція ця, як на мене, не технічна, а юридична.
Людина з ноутбуком, яку зручно не знайти
У вересні 2019 року СБУ і Кіберполіція накрили в лісі на Київщині групу з ноутбуками. Майже п'ять років ці люди розсилали нотаріусам заражені листи, отримували віддалений доступ до Державного реєстру речових прав і за таксою від семи до п'ятдесяти тисяч доларів знімали арешти з чужої нерухомості. Ноутбуки викидали, телефони міняли, працювали в рукавичках. Нотаріус, від імені якої зняли арешт, сама написала заяву в поліцію, і на її комп'ютері справді знайшли шкідливе програмне забезпечення.
Це важливо сказати одразу, бо інакше вся ця стаття розсиплеться об перший абзац: люди з ноутбуками існували. Заперечувати їх безглуздо.
Але в тому ж матеріалі є фраза речниці СБУ, повз яку тоді пройшли всі. До угруповання входили колишні працівники самого реєстру і Державної виконавчої служби. Люди, які знали зсередини, де в системі треба натискати. Тобто навіть архетипний, канонічний, показово затриманий "лісовий хакер" виявився інсайдером у костюмі хакера. Костюм потрібен був не для роботи. Костюм потрібен був для суду.
Минуло майже сім років. Вироку немає. Справа №12015000000000401 не закрита, вона розчиняється: засідання переносяться, адвокати хворіють, колегія міняється, а строки давності по частині епізодів уже на порозі. Виконавець, якого фізично взяли з технікою в руках, виявився єдиним, кого судити не поспішають. І тут варто поставити просте питання, на яке в цій країні досі ніхто не відповів: чи існує в Україні хоч один обвинувальний вирок за статтею 361 у рейдерській справі? Я такого не знайшов. Якщо його немає, то ми маємо справу не з безкарністю виконавців, а з тим, що виконавець нікому не потрібен у вигляді засудженого. Бо вирок хакеру довелося б написати, від чийого імені і в чиїх інтересах він натискав кнопку.
Навіщо взагалі потрібна імітація зламу
Уявіть на секунду, що запис у реєстрі зробила людина зі своїм ключем. Державний реєстратор або нотаріус. Тоді це її особиста дія: втрата ліцензії, цивільний позов від справжнього власника, кримінальне провадження, службова перевірка. Все персонально.
Тепер назвіть ту саму дію зламом. За одну секунду ця людина перетворюється на потерпілу сторону. Вона не тільки не втрачає доступ, вона отримує статус жертви, свідка і право сама піти в поліцію та написати заяву. Це найдешевша страховка на ринку, і поки вона продається, її купуватимуть усі.
З другого боку ланцюга стоїть той, на кого записали майно. Він теж нічого не робив. Йому просто пощастило: реєстр сам чомусь показав його власником. Він добросовісний набувач, він користується подарунком долі, він юридично чистий. Саме так у 2020 році відповів Євген Нефьодов на питання про квартиру, з якої "хакери" зняли арешт: "Це моя особиста справа".
І третій, найтонший шар. Стаття 361 Кримінального кодексу робить потерпілим не власника заводу, а державу, точніше її інформаційну систему. Людина, в якої забрали майно, у цьому складі злочину взагалі не фігурує. Тобто епізод зі зламом природним чином відрізається в окреме провадження, з окремим темпом, окремою підслідністю і окремою давністю. Як воно потім живе, ми знаємо на прикладі лісу.
Одна конструкція, три алібі. Виконавець став жертвою, вигодонабувач став везунчиком, а майно поїхало далі по ланцюгу добросовісних набувачів.
Що не сходиться в "Феміді"?
Тепер подивіться на матеріали "Слідства.Інфо" з засідання ВАКС очима не читача, а слідчого.
Формулювання самого НАБУ звучить так: залучені особи заходили до реєстру юридичних осіб під виглядом державних реєстраторів. Не зламали систему, не обійшли захист, а зайшли під виглядом. Під виглядом означає з чиїмись реквізитами доступу. А реквізити беруться рівно двома способами: їх крадуть або їх дають. У реєстрі ці два сценарії залишають абсолютно однаковий слід і мають протилежні юридичні наслідки. У цьому вся краса конструкції.
Далі прокурор Рибалкін розповідає про технічну помилку: хакери забули вписати Меркулова ще й директором "Філософії Девелопмента". Зупиніться тут. Людина з живою сесією в реєстрі такої помилки не робить, а якщо зробила, виправляє наступною дією через п'ять хвилин. Так помиляється той, хто заповнює форму поспіхом, між іншими справами, у власному робочому дні. І найголовніше: другого заходу в реєстр не сталося. Замість того щоб дописати одне поле, група пішла до судді Господарського суду Києва Сергія Стасюка і, за версією слідства, домовилася про сімдесят п'ять тисяч доларів за банкрутство, щоб через арбітражного керуючого прибрати законного директора Нельгу. Люди, які нібито володіють реєстром, платять сімдесят п'ять тисяч за одне поле. Це поведінка тих, хто не має інструмента, а має разове вікно, кимось відкрите.
Тепер послухайте, як вони говорять між собою. "У нас є люди, які втрачають". "Я втрачаю його заборони". "Дай мені відтиск підпису твого дружбана". "Треба ще набрати й нарізати ось цю кляксу". Це словник людей із доступом, а не людей з експлойтом. І зверніть увагу на гроші. У цій справі озвучена ціна судді, озвучене фінансування судового супроводу, озвучені мільйони боргу, який малюють, озвучені майже чотири мільйони доларів, які Микитась нібито залишив Мудрій. Ціни хакера немає ніде. А в кримінальних розмовах гроші завжди називають виконавця. Той, кому не платять, або не існує, або сидить на зарплаті всередині системи.
І нарешті рішення, яке, на мою думку, і є доказом. Тридцять першого грудня 2025 року Мін'юст визнає незаконною перереєстрацію з Антоніни Барташ на громадянина Узбекистану Саматова, але залишає чинною перереєстрацію з Саматова на водія Меркулова. Якщо обидва записи є плодом одного несанкціонованого втручання, вони обидва нікчемні, і жоден орган не може скасувати перший, залишивши другий. У логіці зламу таке рішення неможливе взагалі. У логіці добросовісного набувача воно єдино можливе. Саме заради нього, за версією слідства, Ірина Мудра домовлялася з заступницею міністра юстиції Оленою Ференс.
Ось де відбувається крадіжка. Не в реєстрі. У кабінеті.
Злам виготовляє заготовку, а право власності з неї робить держава своїм законним рішенням. І тоді все стає на місця: хакер потрібен не для того, щоб узяти майно, а для того, щоб у першого запису не було автора, а значить і відповідального.
А що злам технічно зайвий, довів ще Вадим Новинський. У квітні 2023 року, коли він уже був під санкціями і не мав права розпоряджатися корпоративними правами, приватні нотаріуси і державні реєстратори переписали бенефіціарів у шістдесяти трьох його компаніях. Без лісу, без вірусів, без рукавичок. Просто не помітивши санкційного списку. Те, що можна зробити задарма і без зламу, зламом не роблять. Отже, коли злам таки з'являється, він з'являється не з технічної потреби.
Ротації, які супроводжували останнє захоплення
Найцікавіше починається, коли накласти дати реєстраційних дій на прізвища тих, хто в ці дні сидів у кабінетах.
Олена Ференс стала заступницею міністра юстиції у квітні 2025 року, за подання тодішньої міністерки Ольги Стефанішиної. Ігор Поночовний очолював Офіс протидії рейдерству, підпорядкований Ференс. Обоє були на місцях і восени 2025-го, коли захопили підприємства, і тридцять першого грудня, коли антирейдерська колегія ухвалила своє половинчасте рішення, і в травні 2026-го, коли вони відмовилися реєструвати нерухомість за підробленою ухвалою. Одні й ті самі люди в усіх трьох епізодах. Більше того, ще до осіннього захоплення Мін'юст видав наказ про скасування права власності законних власників будівлі на Пушкінській, і зупинив це тоді не Мін'юст, а суддя Наріжний, чию ухвалу апеляція залишила чинною.
Внизу і посередині не змінилося нічого. Рух був нагорі, і рух був безперервний.
Шістнадцятого липня 2025 року Стефанішина йде з Мін'юсту, і міністром юстиції стає Герман Галущенко. Жовтень 2025 року, тобто те саме вікно, коли за два дні переписали два підприємства, це останній повний місяць його міністерства. Десятого листопада починається операція "Мідас", дев'ятнадцятого Рада звільняє Галущенка, виконувачкою обов'язків стає його ж заступниця Людмила Сугак. Тридцять першого грудня рішення, яке залишило водія власником "Філософії Девелопмента", ухвалюється вже в міністерстві без міністра. І далі Мін'юст живе без повноцінного керівника вісім місяців, аж до шістнадцятого липня 2026 року, коли Рада призначає Дениса Маслова.
Тепер тримайте цю картинку в голові і подивіться на травень 2026-го. Заступниця міністра, над якою півроку немає міністра, відмовляється підписати реєстрацію за підробленою ухвалою судді Наріжного. Разом з нею відмовляється керівник Офісу протидії рейдерству. Схема розбивається не об двофакторну автентифікацію, не об SMS-сповіщення нотаріусам, не об кіберзахист, а об двох людей, які раптом сказали ні.
Я не впевнений, що вони раптово стали чеснішими, ніж були в грудні. Вони просто стали незахищеними, і в них попросили принципово інше. У грудні від них хотіли адміністративного рішення колегії, яке завжди можна пояснити правовою позицією і дискрецією колегіального органу. У травні від них хотіли особисто підписатися під папером, який сам по собі є статтею про підроблення. Різницю найкраще сформулювала сама Мудра, коли зрозуміла, що вплуталася: "Ти розумієш, що я їй написала? Я собі на статтю написала! Ти мені не говорив про фальшиве рішення!"
Її злякало не рейдерство. Її злякав рівень особистого ризику. Отже, межа в цій системі проходить не між чесними і нечесними, а між тим, що прикрите згори, і тим, що не прикривається нічим. І коли міністра немає вісім місяців, прикриття немає.
І остання деталь, яку я не беруся пояснити збігом. Вікно доступу в реєстрі Мін'юсту відкрилося в жовтні 2025 року, коли міністром юстиції був Герман Галущенко. А через кілька місяців, за версією НАБУ в справі "Форест Гамп", та сама група легалізувала сто п'ятдесят мільйонів гривень готівкою на заставу саме Галущенку. Тобто вони заходили в реєстр міністерства тоді, коли цим міністерством керувала людина, за яку вони потім платили. Я не стверджую причинного зв'язку, для цього потрібні документи, а не збіг дат. Але календар тут промовистіший за будь-яке звинувачення, і цього збігу досі ніхто не пояснив.
Питання, яке треба ставити державі
У всій публічній картині є дірка, і вона зяє.
Про державну реєстраторку Качковську, чий акаунт нібито зламали в жовтні 2025 року, невідомо нічого. Її не назвали ані підозрюваною, ані потерпілою. Невідомо, чи проводилася експертиза її робочої станції, чи блокували доступ, чи була службова перевірка, чи вона працює в реєстрі досі. Так само невідомо, хто є тими хакерами, хоча стаття 361 уже інкримінована.
І ось тут з'являється питання, яке коштує дешево і б'є боляче. Втручання в державний реєстр є кіберінцидентом, і в держави для цього існують CERT-UA та Держспецзв'язку, а самі реєстри адмініструє державне підприємство. Тож нехай держава відповість: чи реєструвався кіберінцидент у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб восени 2025 року, чи блокувався скомпрометований доступ і коли його поновили. Якщо виявиться, що в судах держава роками розповідає про хакерів, а в системі кіберзахисту тієї самої держави відповідних інцидентів немає, то ми маємо не версію журналіста, а прірву між двома паперами однієї влади.
Перевірити цю гіпотезу можна ще простіше, без жодних запитів. Треба взяти всі епізоди за одинадцять років і подивитися, чи повторюються прізвища зламаних реєстраторів і нотаріусів. Людина, яку зламали один раз, є жертвою. Людина, яку зламали двічі, є методом. І окремо подивитися, чи хоч один зі зламаних утратив доступ до реєстру. Якщо за одинадцять років не втратив ніхто, то це не діра в захисті, це посада.
Я цілком припускаю, що завтра НАБУ назве конкретних виконавців, покаже спосіб проникнення і технічну експертизу, і тоді частину написаного тут доведеться переписати. Дещо в цій справі справді сталося вперше, і це варто визнати чесно: статтю 361 вручили не невстановленим особам десь у лісі, а самій злочинній організації, поруч зі статтями про заволодіння майном, легалізацію і підроблення. Уперше за одинадцять років держава відмовилася вважати того, хто заходив у реєстр, стороннім.
Але головне в цій справі сталося не вперше, і саме це свідчить на користь моєї підозри сильніше за все інше.
Знову майно змінило власника через реєстр. Знову той, хто натиснув кнопку, не має імені. Знову людина з ключем виявилася потерпілою, а той, на кого записали чуже, добросовісним набувачем. Лісу вже немає, ноутбуки в смітник ніхто не викидає, двофакторна автентифікація стоїть, сповіщення нотаріусам надсилаються, а невстановлені особи заходять у реєстр так само спокійно, як у 2015 році. Те, що повторюється одинадцять років поспіль при повністю змінених технологіях, не буває випадковістю. Це і є алгоритм роботи. Алгоритм рейдерства.
Шкода тільки, що помітити його вдалося аж тоді, коли серед фігурантів опинилися заступниця голови Офісу президента і чинний народний депутат.
