Націоналізм як зброя і як камуфляж
Поширений ліволіберальний штамп свідчить: націоналізм — головна причина всіх воєн. Його люблять повторювати як у салонних суперечках, так і в академічних колах. На це є навіть емпіричні дослідження: мовляв, чим вище рівень національного сентименту в суспільстві, тим вища готовність підтримати війну. На цьому роблять висновок: націоналізм = агресія.
Цікаво інше. Більшість тих, хто поширює цей штамп — це ліберали з лівим бекграундом, для яких націоналізм — не просто небезпека, а онтологічне зло, архаїка, яка суперечить прогресу, інклюзії, мультикультуралізму. Вони ненавидять саму ідею спільності на основі історії, крові, мови, бо бачать у ній ґрунт для “нового фашизму”.
Але при цьому ці ж ліберали мовчать про те, що сама ліва ідеологія — не менш токсична. Що в абсолюті будь-який проект "звільнення від нерівності" закінчується табором, масовим переслідуванням, цензурою і репресією. Комунізм не протилежність фашизму — це його брат-близнюк у червоній уніформі.
Де фашизм обожнює державу і силу, комунізм обожнює рівність і колектив — але обидва знищують особистість.
Тому коли ліві звинувачують націоналізм у війнах, варто спитати, скільки воєн, геноцидів і таборів було зроблено під червоним прапором? Скільки націй було стерто в ім’я "прогресу"? І хто, зрештою, перетворив пів світу на соціалістичний концтабір?
Нація — це не ворог. Ворог — це будь-яка ідеологія, яка вважає, що люди — це сировина для утопії.
Але варто на секунду зупинитись і глянути в саму конструкцію. По-перше, що таке "націоналізм"? Націоналізм українця, який бореться проти російського танка, і "націоналізм" Путіна який "захищає інтереси російськомовних" в Україні — цеце одне й те саме? Чи, можливо, ми маємо справу із двома прямо протилежними явищами — одне звільняє, інше поневолює?
Тут і варто провести основну межу:
Націоналізм для націй — це імунітет. Націоналізм для імперій — це грим.
Імперія — це не просто велика країна. Це машина, яка експлуатує чужі ресурси, підкорює слабших, встановлює ієрархії панування. І головне — вона не може зупинитися, бо її існування залежить від розширення. Для імперії немає стабільної точки "достатньо" — тільки експансія або розпад.
Саме тому імперії не здатні домовлятись — домовленості припускають рівність, а імперії цим нехтують за визначенням. Нації, навпаки, вміють домовлятись: між ними можливі кордони, домовленості, навіть спільні ринки. У націй є межа, в імперій — лише горизонт.
Що ж робить імперія, коли світ змінюється і доводиться вдягати маску цивілізації?
Вона імітує націоналізм. І тут ми повертаємось до Росії.
Росія: імперія під фальшивим прапором націоналізму
Росія — це імперія, яка вигадала собі "російський народ" як об’єкт управління. Ідея "русских" — це не етнос, не культура, не зв’язок — це титульна оболонка, в яку вбрана імперія для легітимації грабунку справжніх націй.
Це фальшива нація, побудована за принципом зручної мішені: якщо атакуєш імперію — ти "русофоб". Якщо чиниш спротив — ти напав на "наш народ". Саме тому російський "націоналізм" ніколи не говорить про права людини, гідність чи самовизначення. Його завдання — прикрити експансію, підмінивши поняття нації поняттям колоніального центру.
У цьому сенсі російський націоналізм — це не націоналізм, а політична мімікрія, декоративний національний камуфляж на тілі імперського звіра.
Нації не йдуть на війну — їх туди женуть
Нації мають історичні міфи. Це правда. Але коли ці міфи вшиваються в ідеологію зовнішньої агресії, це вже не про захист національних інтересів — це про втручання імперії. "Наші історичні землі", "історична справедливість", "захист російськомовних" — усе це приклади спекуляції на історії, як правило фейковій.
Саме тому важливо не тільки вивчати історію, а й усвідомлювати, що імперська історія — це не наука, а технологія легітимації насильства. Це фабрика фейків, де минуле створюється не для пізнання, а для виправдання агресії та захоплення. Тут не шукають істину — тут виробляють "право повернути" нові території.
А справжня історична наука — це антивірус. Вона дозволяє побачити, коли і навіщо вигадували "тисячолітню дружбу", "сакральні землі", "історичне покликання". І саме ця здатність — бачити механізм брехні — робить людину вільною.
Бо тільки розуміння, що твоє "минуле" написане під диктовку гармати — рятує від того, щоб стати її снарядом.
