Пастка стабільності: чому Кремль мовчить про удари по НПЗ і складах
Дмитро Пєсков повідомив, що Росія очікує пропозицій від американської сторони, але вони мають бути прийнятними. Формулювання, у якому кожне слово працює як заглушка. Очікує, але не просить. Пропозицій, але не переговорів. Прийнятними, але хто визначає прийнятність, не уточнюється.
Напередодні відбулася чергова історична зустріч росіян з американцями. На півгодини. За цей час повністю впоралися з актуальним порядком денним. Росіяни чергово дихнули Анкориджем, американці відповіли, що той прекрасний час минув і треба "шукати нові ідеї та концепції". Відповідно до реалій на землі.
А тепер подивимось, що саме відбувалося на землі, поки в кабінеті шукали нові концепції.
Напередодні під ударами опинилася вузлова станція перекачування нафти між Західним Сибіром і Поволжям, а також нафтобаза і НПЗ в Ульянівській області. Сьогодні підприємство "Авіатек" у Кірові, на якому роблять елементи для крилатих ракет, потрапило під FP-5. Російське Міноборони нарахувало 570 збитих за ніч дронів. Під Пітером догоряє черговий склад Wildberries, ще один у Сімферополі. Паралельно з "Авіатеком" під атаку потрапив склад птахофабрики в Кірові.
Подібний набір став уже буденним. І ось у цій буденності й криється головна новина, яку в Москві вперто відмовляються читати.
Арифметика, яку в Кремлі не хочуть рахувати
До літа 2026 року склалася ситуація, яку в 2022-му неможливо було уявити навіть у найсміливіших презентаціях. В України в добу є 350-400 далекобійних дронів на радіус 1000-1500 кілометрів. У росіян дефіцит ППО. Весь 2025 рік пішов на роботу з російською протиповітряною обороною, яка до 2026-го сильно порідшала, і на знищення запасу міцності НПЗ. Заводи в радіусі вже добряче розбиті, виходять з ремонтів на дуже короткі терміни, щоб отримати нову порцію дронів і знову зачинитися на кілька місяців.
Дальше починається найцікавіше. Лише мала частина наявного залпу йде на підтримку НПЗ у тонусі. Решту можна витрачати творчо.
Ось це і є справжня зміна етапу. Не окремий влучний удар, не ефектне відео з пожежею, а поява надлишку. Українська далекобійна кампанія перестала бути дефіцитною операцією, у якій кожен дрон треба вимолювати і берегти для однієї надважливої цілі. Вона стала конвеєром із залишком потужності. Більшість дронів усе одно збивають, влучань за добу лише кілька десятків. Але цілей, як виявилось, величезна кількість.
Це принципово інша логіка війни. Раніше українські удари були точковими подіями, які треба було пояснювати і виправдовувати. Тепер це фон. І фон стирає дуже багато чого, зокрема здатність держави-агресора вдавати, що в неї все нормально.
Крим як демоверсія
Найточніша ілюстрація майбутнього російського тилу зараз працює в Криму, і вона майже не потребує коментарів.
У Криму вирішили ситуацію з паливом. На заправках тепер можна купити бензин без черг. Не на всіх, але заправок з бензином багато. Є лише один нюанс. Літр коштує 4-5 доларів. Приїжджі туристи в деяких районах можуть отримати ціни взагалі по 10-15 доларів.
Питання дефіциту бензину вирішено. У населення просто немає грошей на таку розкіш за такими цінами. Частина півострова сидить без електрики взагалі, частина втупилася в цінники по п'ять доларів за літр. Черг немає, бо немає попиту. Попиту немає, бо немає грошей. Економіка зійшлася.
Ось так виглядає "стабілізація" в російському виконанні. І саме цю модель варто дуже уважно роздивитися жителям решти регіонів, до яких черга ще не дійшла. Руйнування всіх великих складів Wildberries, потім Ozon, потім іншого крупняка не смертельне саме по собі. Але в підсумку це мільйони робочих місць, трильйони податків і дуже цікаві настрої серед населення. До зими за логікою кампанії дійде черга й до теплоенергетики та трансформаторів. Зима в Росії, як відомо, теж природне явище, за яке відповідальних немає.
Пастка, яку Кремль побудував собі сам
І тут ми підходимо до найбільш парадоксальної частини всієї конструкції.
У кремлівських була можливість нагнітати емоційну істерику. Виводити Медведєва з погрозами ядерних ударів за пошкоджені НПЗ. Лякати Європу, обіцяти всілякі кари за удари в глибину Росії. У 2022-2023 роках тема червоних ліній була надзвичайно популярна: росіяни обіцяли бурхливі відповіді на постачання натовської зброї чи розширення ударів углиб країни.
У 2026 році Україна щосили б'є далекими дронами каламутного складання на глибину, недоступну тактичним крилатим ракетам, і в кількостях, що перевищують запаси крилатих ракет усього НАТО. До сьогоднішніх обсягів і дальності Україна підходила поступово. Висоту взято. А в Кремлі ігнорували всі проміжні етапи, вдаючи, що збитки невеликі і відповідати на них не варто.
Тепер збитки вже великі й наростають, а офіційні особи продовжують вдавати, що проблем немає. Путін виходить на камери і каже, що удари по нафтянці це дурниця, яка ніяк не впливає на стабільність ключових галузей економіки, труднощі тимчасові, а загальна ситуація прекрасна.
Вони дивовижним чином загнали себе в пастку "стабільності". Чотири роки поспіль доводити населенню, що "війна це СВО і вас не стосується", означало позбавити себе права колись сказати правду. Бо перше ж визнання масштабу збитків автоматично означає визнання чотирирічної брехні. Кремлівські не можуть зупинитися у брехні не тому, що не хочуть, а тому, що вихід із неї коштує дорожче, ніж самі збитки.
І кожен день мовчання розширює коридор. Власними руками вони налаштували ситуацію, в якій українські дипстрайки оголошені малою проблемою, що не варта великої уваги й відповідного реагування. А отже, реагувати не треба й наступного разу. І через раз. І коли черга дійде до чогось значно важливішого за склад маркетплейсу.
Окремо варта уваги дзеркальність риторики. Росіяни на офіційному рівні постійно розповідають про "демілітаризацію" і про те, що б'ють винятково по військових об'єктах, а у знищеному продовольчому складі чи торговому центрі неодмінно були боєприпаси або складання дронів. Водночас російські пропагандисти відкрито розписують кампанію зі знищення української цивільної енергетики і закликають бити більше по цивільних об'єктах. Усі все розуміють, включно з самими росіянами, але офіційно триває тупа брехня про білий фрак і боротьбу з нацистами. Україна ж відкрито заявляє, що б'є по об'єктах економіки, щоб зробити ціну війни непідйомною і змусити росіян відступити.
Тут варто сказати прямо, без обтічності. У телеграм-аналітиці, яка обслуговує цю тему, вже з'явився окремий жанр: підрахунок того, скільки цивільних смертей на добу стало "нормою" і наскільки цю норму можна підняти далі. Логіка там проста: якщо Кремль не реагує на десятки поранених, значить, коридор дозволеного розширився. Це не аналітика, це бухгалтерія, у якій людське життя стало одиницею виміру політичної реакції противника. Українська стратегія глибоких ударів має сенс і працює саме тому, що вона про економіку війни, а не про кількість тіл. Цивільні не є ціллю і не можуть нею стати, скільки б разів Москва не показала, що сама цієї межі не бачить. Той, хто починає рахувати чужих мертвих як показник власного прогресу, вже програв частину війни, яку не видно на карті.
Географія, яка не пробачає
Росіяни обожнюють пишатися тим, яка в них величезна країна. Але достатньо подивитися на щільність розселення, щоб побачити зовсім іншу картину: населення тиснеться від вічної мерзлоти вздовж південного кордону з найбільшою концентрацією в західній частині країни.
Українські дрони з підручних матеріалів з бойовими частинами 50-100 кілограмів мають радіус дії всього 1500 кілометрів для масованих ударів. Цей радіус захоплює лише малу частину площі Росії. Але в цьому радіусі Москва і концентрація безлічі ключових об'єктів. Велика Росія, але найсмачніше в радіусі ураження.
Причому ситуація історична. Свого часу, коли австрійська художня школа провела бліцкриг на Москву, росіяни спішно евакуювали промисловість ближче до Уралу. Нові підприємства в умовах війни будувалися там само. Але війна закінчилася, і промисловість знову почала концентруватися в західних областях. Після кончини совка концентрація ключових речей у Москві й околицях продовжилася з подвоєними зусиллями.
У підсумку сьогодні Москва це найжирніша локація на карті. Туди стягнули всю наявну ППО, її захищають з усіх сил. Але ППО теж виснажується, а маса залпу в 350 з гаком дронів на добу неминуче продавлює й московський захист. Регіони при цьому огрібають у режимі нонстоп, практично не маючи можливості відбивати атаки.
Сімдесят років країна старанно збирала все найцінніше в одну точку, а тепер з'ясувалося, що ця точка розташована в межах польотного часу дешевого дрона. Це не диверсія і не зрада. Це наслідок управлінської філософії, за якою все, що має значення, мусить бути в межах видимості з Кремля.
І ще одне, про наш бік дзеркала
Справедливості заради, удар престижу дня сьогодні огребли все-таки в Україні.
Росіяни вдарили по виставці оборонної продукції під Києвом, яку проводила асоціація виробників безпілотних систем і супутніх технологій. Десять загиблих, сто поранених. І це після того, як захід відрекламували в інтернетах. Старалися як могли.
П'ятий рік війни. Час, коли вже кожен школяр знає: скупчення людей плюс анонс у мережі плюс галузь, за якою ворог полює найпильніше, — це пряме наведення для удару. Російські пропагандисти іноді повторюють: «Якби ми воювали, як українці...». Але насправді в Україні періодично теж втинають таке, що залишається лише хапатися за голову.
Організатора цієї виставки нагороджувати мають не в Києві.
І поки в одному місці українська промисловість вибудовує залп, який продавлює московську ППО, в іншому місці українська ж асоціація виробників збирає своїх людей в одному залі й публікує запрошення. Дві реальності, які існують паралельно і майже не перетинаються. Одна виграє війну технологічно. Друга щодня створює для противника цілі, яких він не мав би шансу знайти самостійно.
Ось про це варто було б поговорити на півгодинних зустрічах. Не про нові ідеї та концепції.
