Піар за чужий рахунок: чому привласнення державних і донорських проєктів є політичною корупцією
Корупцію в Україні звикли міряти гривнями. Скільки вкрали на тендері, скільки осіло в офшорі, скільки коштував "відкат". Але існує форма корупції, яку жоден аудитор не порахує, бо гроші в ній формально нікуди не зникають. Дитячий садок збудовано, міст відремонтовано, дорогу прокладено. Зникає інше: авторство. Чужі гроші, чи то платників податків, чи то іноземного донора, перетворюються на особистий політичний капітал депутата, мера чи президента. Чиновник вкладає в об'єкт лише своє обличчя на відкритті і своє ім'я на табличці, а отримує найціннішу для політика валюту - згадку в медіа і вдячність виборця.
Чому це саме корупція, а не просто нескромність? Бо класичне визначення корупції звучить як використання довіреної влади для особистої вигоди. Посада дає доступ до стрічки, яку треба перерізати, до таблички, яку можна почепити, до камер, які приїдуть на відкриття. Вигода особиста й цілком конвертована: рейтинг, мандат, наступні вибори. А платить за все хтось інший. Тобто витрати суспільні, а політичний прибуток приватний. Це та сама логіка, за якою держава перекладає ризики на платника податків, залишаючи прибуток приватним, тільки тут приватизують не гроші, а заслугу.
Найсвіжіший приклад цієї практики з'явився буквально днями, і він показовий тим, що цього разу обкраденим у заслузі виявився не безіменний платник податків, а іноземна держава, яка це помітила і вголос сказала.
Після початку великої війни Естонія взяла під своє крило Житомирщину. Вона першою серед країн почала допомагати області з ліквідацією наслідків російських обстрілів: естонська урядова комісія ще у травні 2022 року почала визначати об'єкти, відбудову яких профінансує Таллінн. За естонські гроші в області відновлювали дитячий садок в Овручі, міст у Малині, житло для внутрішньо переміщених осіб, медичні та освітні об'єкти, передавали автобуси.
А тепер про людину, яка опинилася поруч із цією допомогою. Арсеній Пушкаренко, народний депутат від "Слуги народу", заступник голови партії, співголова депутатської групи з міжпарламентських зв'язків з Естонією, до цього року очолював житомирську обласну організацію партії. Як з'ясували журналісти, його регулярно можна було побачити на відкриттях естонських об'єктів, і він публічно пов'язував їх із власною діяльністю. Майже скрізь поруч з'являвся Пушкаренко, так, ніби вся ця допомога автоматично була його заслугою, розповідає Bihus.Info.
Найвиразніша деталь стосується садочка в Овручі. Естонія виділила на нього гроші, а на огорожі з'явилася табличка з написом, що будівництво здійснюється за підтримки депутата. Не з логотипом донора, а з ім'ям Пушкаренка. Про це писало естонське видання Eesti Ekspress, і, за словами його співрозмовників, естонська сторона вимагала табличку прибрати. Уявіть логіку ситуації: платник, тобто цілий уряд іноземної держави, змушений відвойовувати в українського депутата право бути згаданим на власному об'єкті.
Другий епізод ще промовистіший. У вересні 2023 року Фонд Олени Зеленської звернувся до естонського Центру міжнародного розвитку та співробітництва ESTDEV щодо фінансування будинків для багатодітних родин, які постраждали від війни. За даними розслідування, Пушкаренко приїхав на місце, заявив, що представляє Естонію, і пообіцяв одній з родин місце в будинку, який будували за естонські гроші. Відповідь естонців була однозначна: депутат не має повноважень представляти ні країну, ні цей проєкт. Саме тут маємо перевищення повноважень у найчистішому вигляді. Народний депутат України не представляє іноземну державу і не розподіляє її допомогу. Він просто вирішив, що має на це право, бо стоїть поруч.
Після цього ESTDEV змінив правила: пропозиції щодо об'єктів відтепер подає безпосередньо українська влада, а естонська сторона сама обирає проєкти. Міністр закордонних справ Естонії Маргус Цахкна під час зустрічі в Малині особисто сказав Пушкаренку, що Естонія більше не працюватиме за принципом "ти кажеш - Естонія робить", переказує BBC News Україна.
Кульмінацією, за даними Eesti Ekspress, стала зустріч 18 червня в Таллінні, де українська делегація обговорювала з керівництвом ESTDEV майбутні проєкти відновлення. У меморандумі для керівництва естонського МЗС записано, що Пушкаренко згадував можливу зміну уряду Естонії і Урмаса Рейнсалу як майбутнього прем'єра, а також стверджував, що після цього працівників ESTDEV і міністра закордонних справ притягнуть до відповідальності та покарають. Висновок естонських посадовців, цитований "Європейською правдою", жорсткий: співпраця з депутатом стала неможливою через непередбачувану поведінку, нав'язування непродуманих проєктів, які відповідають особистим інтересам, і неетичний медійний тиск. Тобто депутат, судячи з цього документа, не лише приписував собі чужу допомогу, а й намагався вирішувати, куди саме її спрямувати, і вимагав, щоб естонці публічно підтверджували домовленості. Медійна згадка знову виявляється не побічним ефектом, а метою.
Як відповів сам Пушкаренко? Цілком передбачувано. Увечері 23 вересня депутатська група, яку він очолює, оприлюднила заяву, де публікації названо прикладом гібридної діяльності Росії. У заяві йдеться, що 18 червня 2026 року парламентарі звернулися до секретаря РНБО Рустема Умєрова з проханням розглянути санкції проти громадянина Естонії Олега Осіновського і пов'язаних із ним компаній, яких звинувачують в обслуговуванні інтересів російських олігархів, зокрема Алішера Усманова, та в обході санкцій. Після цього, за версією групи, Пушкаренку через посередників висунули ультиматум, а партнер Осіновського в Україні Володимир Приходько погрожував медійними атаками. Цікаво, що звернення до РНБО датоване тим самим днем, що й таллінська зустріч, про яку розповідає естонський меморандум.
Можливо, історія з Осіновським справжня і заслуговує окремої перевірки. Але зверніть увагу на конструкцію захисту. Табличка на садочку в Овручі не стає естонською від того, що в когось є конфлікт з естонським бізнесменом. Ні обіцянка житла від імені чужої держави, ні погрози естонським чиновникам не пояснюються "російським слідом". Російський слід давно став універсальною відповіддю на будь-яке незручне запитання, і саме тому він нічого не пояснює.
Але було б помилкою вважати Пушкаренка винятком. Він лише потрапив у ситуацію, де платник мав голос і скористався ним. Український платник податків такого голосу не має, тому з його грошима роблять те саме, тільки масштабніше.
Найбільший приклад - "Велике будівництво". Програму, яку уряд подає як ініційовану Президентом Володимиром Зеленським у березні 2020 року, на кожному білборді біля кожної відремонтованої траси підписали "Програма Президента України". Згадкою Зеленського, як іронічно писало Радіо Свобода, освячували не лише новий асфальт, а й ремонт амбулаторій, мостів, басейнів. А тепер подивіться, звідки гроші. На сайті самої програми аж у самому низу сторінки зазначено, що фінансування йде з державного бюджету, Державного фонду регіонального розвитку та місцевих бюджетів, без жодної деталізації за статтями видатків. Жодної гривні з кишені президента. Більше того, за Конституцією виконання бюджету належить не президентові, а Кабінету Міністрів, і будівництво доріг чи шкіл до повноважень глави держави не входить узагалі.
Далі цікавіше. Журналісти з'ясували, що під бренд програми потрапили об'єкти, які почали будувати задовго до інавгурації Зеленського. Школу в Бучі, наприклад, зводили за чотири роки до його обрання за рахунок місцевого бюджету, а потім просто віднесли до "Великого будівництва". Обласний кардіоцентр у Полтаві у 2020 році фінансували з місцевого бюджету, який затверджують місцеві ради, а ліжка для нього купували, зокрема, за гроші Світового банку. Тобто під президентську табличку потрапили гроші громади і гроші міжнародного донора. Влітку того ж року на дороги перекинули кошти зі спеціально створеного фонду боротьби з коронавірусом. За підрахунками проєкту "Наші гроші", у 2020 році на дороги з урахуванням цих коштів пішло 10% державного бюджету.
До "Великого будівництва" навіть видали двотомник у твердій палітурці. У передмові йдеться про підйом із руїн і нову якість життя, в анотації - про ініціативу президента. Про платників податків, завдяки яким програма існує, там немає жодного слова. Директор з комунікацій центру "CASE Україна" Микола Малуха, який показав цю книгу журналістам, пояснив суть проблеми просто: тут використовують не якісь абстрактні гроші, а кошти пересічних українців. Консультант програми Юрій Голик, відповідаючи на запитання про піар-складову, був ще відвертішим: закони передвиборчої кампанії ніхто не скасовував, і виборцям треба доносити, чому один політик кращий за іншого. Краще й не сформулюєш. Об'єкт за державні гроші відкрито визнано інструментом передвиборчої агітації.
Малуха звернув увагу ще на одну деталь, яка перетворює цю історію на справжній абсурд. Приблизно п'ята частина вартості кожного літра пального - це акциз, який іде до дорожнього фонду. Тобто за ремонт доріг безпосередньо платить кожен водій на кожній заправці, але все це приписується програмі президента.
Народні депутати роблять те саме в меншому масштабі. Аналітик мережі "Опора" Анатолій Бондарчук описував механізм субвенцій, тобто допомоги з державного бюджету місцевим громадам на проєкти, які ті самі не потягнуть. Розподіл субвенцій непрозорий, і ключовий вплив на нього мають депутати. Потім вони їдуть в округи, і на вулицях та в місцевій пресі з'являються фрази "за сприяння депутата", "з ініціативи нардепа". Гроші державні, а дяка персональна. Табличка Пушкаренка в Овручі - це та сама схема, тільки перенесена на чужі гроші.
Не відстають і мери. Пішохідно-велосипедний міст через Володимирський узвіз у Києві кияни давно називають "мостом Кличка". Мер обіцяв його як дорогий подарунок місту до Дня Києва, нагадували "Наші гроші". Подарунок, щоправда, оплатив сам обдарований: міському бюджету споруда разом із благоустроєм коштувала близько 420 мільйонів гривень. "Наші гроші" стверджували, що проєкт замовили без обов'язкового архітектурного конкурсу, а за даними Радіо Свобода, Національне антикорупційне бюро відкривало справу щодо можливих зловживань під час будівництва. А тепер уявіть, що будь-хто інший подарував би вам річ, купивши її за ваші ж гроші. Проте саме так звучить більшість звітів про відкриття: мер відкрив, мер подарував, мер збудував. Хоча будувати, ремонтувати й утримувати міську інфраструктуру і є статутною роботою міської влади, за яку її найняли виборці.
Цікаво, що суспільство цю проблему давно помітило. Ще у 2021 році петиція з вимогою писати на всіх матеріалах про діяльність, яка фінансується з бюджету, "На кошти платників податків" набрала необхідні 25 тисяч підписів. У Верховній Раді зареєстрували два законопроєкти, один із яких пропонував віддавати під цей напис 25% площі білборда, інший 15%. Проти виступили, зокрема, Пенсійний фонд, який злякався витрат на маркування, і тодішній міністр культури Олександр Ткаченко, який пояснював, що не всі публічні гроші є коштами платників податків, адже бувають ще кредити і гроші державних фондів. Аргумент, м'яко кажучи, дивний: кредити теж повертатимуть платники податків.
Чи бачили ви бодай раз на новому мосту, школі чи дорозі табличку "за кошти платників податків"? Питання риторичне. Хоча зробити це можна без жодного закону. Голова Шумської громади на Тернопільщині Вадим Боярський, наприклад, роками дякує платникам податків за кожен ремонт дороги чи закуплене обладнання. Він не забороняє згадувати депутатів, але в його дописах спочатку стоїть подяка тим, хто заплатив, а вже потім тим, хто посприяв. Порядок слів тут має значення, бо саме він показує, хто кому служить.
Отже, що об'єднує президентський білборд, депутатську табличку і мерський міст? Скрізь чужі гроші, будь то бюджет громади, державний бюджет, дорожній акциз, кредит Світового банку чи допомога Естонії, конвертуються в особистий політичний піар посадовця. Скрізь посадовець виходить за межі своїх повноважень: президент бере на себе роль, яку Конституція віддає уряду, депутат береться представляти іноземну державу і розподіляти її допомогу, мер звітує про виконання власних обов'язків як про подарунок. І скрізь отримувач, тобто громадянин, фактично не знає і не розуміє, хто насправді за все заплатив.
Естонія, чиї гроші роками працювали на особистий піар депутата, довго терпіла. Вона вимагала зняти табличку з огорожі в Овручі, але зупинити роботу з Пушкаренком наважилася лише тоді, коли той почав погрожувати її чиновникам покаранням після зміни уряду. Український платник податків не має навіть такої можливості. Тому на мостах, дорогах і садочках, збудованих за його гроші, досі висять таблички з ініціативами президентів, мерів і депутатів, а його самого там немає.
