«Розділяй, щоб панувати»: історична пам’ять між Україною та Польщею в тіні Кремля
У 2022 році світ побачив, на що здатні два братні народи, коли вони не змагаються за більшість в підручниках історії, а разом захищають майбутнє. Україна і Польща стали символами єдності в часи найтемнішої загрози. І саме в цей момент Кремль повертає в обіг одне зі своїх найулюбленіших лез — історичний розбрат. Зокрема, тему Волинської трагедії 1943 року.
Але перед тим як вимагати покаяння, варто поглянути в дзеркало. Бо українці — нація, яка має всі історичні підстави для офіційних звинувачень Польщі у геноциді, але свідомо цього не робить, бо розуміє, на чий млин піде ця вода.
Річ Посполита: колоніальний фундамент «братерства»
Примусова унія та етнокультурна асиміляція
Після Люблінської унії 1569 року більшість українських земель увійшла до складу Речі Посполитої, і почалася цілеспрямована програма колонізації, що охоплювала:
захоплення земель української шляхти польськими магнатами;
полонізацію адміністрації та судів;
впровадження католицизму і уніатства замість православ’я (Берестейська унія 1596 року);
дискримінацію української мови, культури, церкви та селянства.
📌 За даними історика Ярослава Дашкевича, «етнокультурна модель Речі Посполитої була спрямована на повне витіснення українського елемента з владного та освітнього простору».
Повстання, розстріли, пацифікація
Ліквідація національного руху в міжвоєнній Польщі
Після 1919 року Західна Україна опинилася під польською окупацією. Варшава відразу розпочала політику терору проти українців, зокрема:
1920–1930-ті роки: кампанія пацифікації, санкціонована особисто Юзефом Пілсудським — розгром шкіл, церков, кооперативів, тисячі арештів і катувань.
У 1930-му тільки на Галичині спалено близько 500 українських будівель, десятки сіл оточено військами.
Закрито понад 300 українських шкіл, більшість культурних центрів, у т.ч. «Просвіту».
Масові арешти і концтабори
У 1934 р. у Бере́зі Картузькій створено перший польський концтабір, у який масово кидали українських студентів, священників, вчителів — без суду.
Лише за 1934–1939 рр. арештовано понад 120 тисяч українців, згідно з архівами Інституту нацпам’яті Польщі.
Політика руйнації Української церкви
Православна церква зазнала систематичних гонінь: тільки в 1938 р. у Холмщині і Підляшші було знищено 127 православних храмів, тисячі вірян перейшли у католицизм примусово.
Післявоєнна етнічна чистка: Операція «Вісла»
У 1947 році польська держава провела Операцію «Вісла» — примусове виселення понад 140 тисяч українців з етнічних земель Лемківщини, Холмщини, Підляшшя, Надсяння.
Сотні родин були розірвані, людей переселяли в товарняках на північ Польщі;
Ціллю було «розпорошити український елемент» (з офіційного наказу міністра внутрішніх справ Станіслава Радкевича);
Багатьох кидали у тюрми, деякі — у концтабір Явожно, де утримували не лише членів УПА, а й жінок і дітей.
📌 Навіть за класифікацією ООН від 2005 року, операція "Вісла" може бути кваліфікована як етнічна чистка.
Чому Україна не вимагає покаяння?
З огляду на все перелічене — чому Україна не висуває вимог офіційного вибачення, репарацій або засудження Польщі на міжнародному рівні? Відповідь проста:
Ми — не інструмент Кремля.
Ми доросла нація, яка знає свою історію, але не дозволяє її використовувати проти спільного майбутнього. Бо Україна чітко розуміє:
Кремль хоче посварити нас із Варшавою.
Кремль хоче, щоб ми дивились у минуле — а не в Європу.
Кремль хоче, щоб союз Києва і Варшави розпався, як союз Юзефа Пілсудського і Симона Петлюри у 1920 році.
Пам’ять або зброя: що ми обираємо?
Історична пам’ять — це не поле бою. Це храм. Але тільки тоді, коли її не перетворюють на палицю для політичного тиску.
Ми — нація, яка втратила понад 10 мільйонів в ХХ столітті. Ми — нація, яку нищили поляки, німці, росіяни, більшовики й нацисти. Але ми не шукаємо, хто винен більше, бо знаємо, що головне — не допустити повторення.
Висновок
Польща і Україна мають складну, трагічну, але спільну історію. Але ми маємо шанс мати спільне майбутнє — не через покаяння, а через спільний фронт проти зла.
І коли ми бачимо, як Кремль знову запускає у дію тему Волині, — ми не повинні піддаватись.
Бо сильні народи не шукають причин, чому вони не разом. Вони шукають способи, як залишитися разом попри все.
Джерела:
Дашкевич Я. Україна в системі Речі Посполитої, Львів: Інститут українознавства, 1996.
Грицак Я. Нарис історії України, Київ: Генеза, 1998.
Motyka G. Ukraińska partyzantka 1942–1960, Warszawa: Instytut Studiów Politycznych PAN, 2006.
Інститут національної пам’яті Польщі: архіви про пацифікацію (https://ipn.gov.pl)
Шаповал Ю. Репресії проти українців у Польщі (1919–1947), Київ, 2017.
Звіт ООН про Операцію «Вісла», 2005.
