Румунський тест для європейської демократії

У Румунії добігає кінця другий тур президентських виборів, де у вирішальній дуелі зійшлися два кандидати з протилежних полюсів — технократ Нікушор Дан, нинішній мер Бухареста, та праворадикал Джордже Сіміон, відомий своїм націоналістичним, антиєвропейським і проросійським дискурсом.

Сіміон набрав понад 40% голосів у першому турі, тоді як Дан — лише 21%. Попри це, соціологи фіксують зменшення розриву. Багато хто вважає, що у другому турі все ще можлива перемога проєвропейського кандидата. Але незалежно від підсумків, сам факт виходу Сіміона до фінального раунду із таким результатом — симптом набагато глибшої проблеми.

Агентура Кремля в дії: повернення колоній

Вибори в Румунії — не просто внутрішньополітичний процес. Це лакмусовий папірець того, як стара агентура Кремля, закладена ще з часів Холодної війни, відновлює вплив у Центральній Європі — через медіа, бізнес, радикальні партії та дезінформаційні наративи. Сіміон — типовий продукт цієї системи: ультраправий, агресивний, антиукраїнський, з претензіями на «Велику Румунію», до якої має увійти і Молдова, і частина територій України.

Успіх подібних кандидатів у Словаччині (Фіцо), Угорщині (Орбан), а тепер, можливо, і в Румунії — це не випадковість. Це свідчення того, що Кремль більше не потребує танків, коли має контроль над частиною політичних еліт і втомленими суспільствами.

Демократія як ширма

Результати подібних виборів щораз частіше сприймаються як “волевиявлення народу”. Але чи це справді так, коли виборець роками перебуває під прицільним впливом прокремлівської пропаганди, економічної турбулентності та антисистемної риторики? Коли його вибір ґрунтується на страху, зневірі та фрустрації — а не на фактах чи відповідальності?

Система, що дозволяє через демократичні інструменти легітимізувати антидемократичні сили, — це не перемога демократії. Це її капітуляція.

Європа під загрозою фрагментації

На тлі війни в Україні послаблення єдності ЄС, яке може спричинити перемога Сіміона, стане критичним викликом. Румунія, на відміну від Угорщини чи Словаччини, має суттєвіші військово-стратегічні позиції в регіоні. Втрата Бухареста як надійного партнера Заходу може стати каталізатором подальшої фрагментації європейського фронту солідарності.

Висновок

У світі, де Росія розхитує демократії зсередини, вибори — вже не індикатор свободи, а поле бою за контроль над майбутнім. Румунія стоїть на межі — між оновленням і реваншем, між політикою розуму і політикою вуличної агресії.

Тому питання «Хто переможе?» — це не тільки про Румунію. Це — про те, чи зможе Європа вистояти перед повзучим реваншем імперій.