"Схід піднімається, а Захід занепадає"...
Все тече, все змінюється, але Сонце, як і мільйони років тому, сходить на Сході та заходить на Заході. Це незмінна реальність. Реальність, яка, як виявилося, не дає спокою багатьом неспокійним умам. Або, точніше, тим, хто прагне довести свою важливість, підкреслити величезний внесок і неперевершені результати "мудрого керівництва" своїх благодійників — тих, від кого залежить їхній статус і добробут.
Скажемо чесно: цей підхід далеко не новий. Ще тисячу років тому філософи з простягнутою рукою ходили до багатіїв, оспівуючи їхній розум, красу і, звісно, головну чесноту — гроші.
Десь у цьому контексті звучали слова китайських вчених на академічному форумі, що відбувся в шеньчженьському кампусі Китайського університету Гонконгу. Там обговорювали концепцію, запропоновану китайською владою: "Схід піднімається, а Захід занепадає". Це твердження, у принципі, має підґрунтя.
Ян Цземянь, голова академічної ради Шанхайського інституту міжнародних досліджень, заявив, що світ переживає незворотні зміни, і рухається в напрямку, протилежному до домінування Західного світу останні 500 років. Але для завершення цього процесу можуть знадобитися сотні років.
"Реальність така: Схід слабкий, а Захід сильний," — додав він.
Здається, його слова суперечать попередньому твердженню, але насправді це не так. Він також правий.
І річ не у тому, що ідея підйому Сходу і занепаду Заходу змінюється думкою про сильний Захід і слабкий Схід. І не в тому, що ми стаємо свідками занепаду західноцентричної моделі світу. І навіть не в тому, що її час ще не настав.
Ні, проблема в іншому: ми неправильно розуміємо ролі Сходу і Заходу в глобальній системі.
Захід завжди буде на заході, а Схід — на сході.
Попри те, що кожен день ми бачимо, як Сонце сходить на Сході і заходить на Заході, ми вперто не хочемо зрозуміти, що це вічний цикл.
Цикл, у якому Схід, хоч і слабкий, несе в собі зерно росту. Він як дитина — робить перші кроки, зростає, розвивається, досягає піку, а потім передає свій спадок старому Заходу, який, своєю чергою, живе далі, але вже в стані спаду.
Так, Схід піднімається, як молодий організм, а Захід занепадає, як втомлений старець. Це природний цикл, який ми не можемо скасувати, змінити чи обійти. Це шлях, який проходить кожна цивілізація.
Але це пояснення нецікаве мислителям у "лабораторіях смислів". Вони малюють Китай як головну силу Сходу, що через кілька сотень років стане незалежним від Заходу центром впливу.
Причини такого прогнозу вбачають як у технологічному, так і в ідеологічному прориві. Але тут є нюанс: Китай досі не запропонував світу глобальної ідеї, здатної конкурувати із західною моделлю глобалізму.
Ще цікавіше, що Китай залишається під впливом західної ідеології комунізму, яка, хоча й адаптована під їхню специфіку, все ще базується на західних принципах.
Але чи має Схід перетворюватися на Захід?
Чи варто відмовлятися від своїх природних переваг — географії, історичної ролі та сили молодого потенціалу?
Адже суть не в тому, що "момент ще не настав", а в тому, що молодий і сильний Схід — це життєдайна енергія, яка живить старіючий Захід. А Захід, своєю чергою, ділиться технологіями та мудрістю, тому що це єдина можливість зберегти баланс.
Це не просто цивілізаційний шлях, це природний цикл, частина глобальної екосистеми.
