СРСР: узурпація під виглядом державності й міф про “нелегальний” розпад
Якщо держава була створена антизаконним шляхом, то чи має сенс обговорювати легальність її розпуску?
❶ Як виник СРСР: узурпація під виглядом народної волі
Жовтневий переворот 1917 року не був демократичною революцією, а було насильницьке захоплення влади збройним угрупованням (більшовиків), що усунула від влади Тимчасовий уряд, який, хай і з проблемами, формувався легітимно після зречення царя.
"Громадянська війна" — це ще один міфологічний термін, за яким приховується антинаціональна війна Москви (більшовицької Росії) проти інших національних та політичних утворень на уламках Російської імперії: України, Грузії, Азербайджану, Польщі, Білорусі, Далекосхідної республіки тощо.
Утворення СРСР в грудні 1922 року оформлювалося нібито "добровільним об'єднанням", але насправді було інституціоналізацією окупації та централізації влади Москвою через маріонеткові "радянські республіки", створені під час воєнної інтервенції.
⚖️ Юридично утворення СРСР — це наслідок насильницької централізації, прикритої декларативним "інтернаціоналізмом". Республіки, що увійшли до СРСР, ніколи не були незалежними суб'єктами права: їх суверенітет був фікцією.
❷ "Юридичність" розпуску СРСР — дискусія на піску
Коли Степашин чи Кобяков кажуть, що "порушено юридичну процедуру", виникає очевидне питання:
А яка саме "юридична процедура" передбачена для ліквідації квазідержави, створеної в результаті насильства?
У 1991 році було кілька формальних актів:
Референдуми про незалежність у республіках.
Декларації про суверенітет.
Біловезька угода (8 грудня 1991).
Алма-Атинська декларація (21 грудня 1991).
Постанова Верховної Ради РСФСР про денонсацію союзного договору (26 грудня 1991).
Історично розпад СРСР був де-факто актом розриву з імперським центром - Москвою. А де-юре він був оформлений саме державами-наступниками — суб'єктами міжнародного права, визнаними світом.
Ідея, що СРСР мав би "розпускати себе" через з’їзд народних депутатів СРСР, — це юридична нісенітниця, бо в 1991 році жодного такого дієздатного органу не існувало.
🧠 СРСР не був правовою державою, тому апеляція до "юридичності" його розпуску — це псевдологічна пастка.
❸ Що стоїть за цим наративом: ревізіонізм і неоімперія
Вимоги "повернутися до юридичної основи СРСР" — це не правовий дискурс, а реваншистський ідеологічний інструмент. Москва хоче поставити під сумнів міжнародне визнання незалежності пострадянських держав.
Якщо створення СРСР було наслідком окупації, ідеологічного терору і руйнування суверенних урядів, то його розпад — це акт історичної справедливості.
Позиція Кобякова–Степашина — це спроба перевернути хронологію і право: узурпацію представити як легітимність, а емансипацію — як порушення процедури.
❹ Висновок
❗️ Якщо СРСР був породженням насильства і терору, то він не мав права на юридичну вічність. І тим більше — на "право" утримувати народи в колоніальному ярмі під приводом "єдності братніх республік".
Замість того щоб сперечатися про легальність розпаду СРСР, варто визнати:
Його поява була історичним узурпаційним актом.
Його розпад — актом деколонізації та повернення до національного самовизначення.
Юридичний контекст в таких випадках має сенс лише в межах міжнародного визнання, а не кремлівських фантазій про “юридично живий СРСР”.
