Свобода як дисфункція: від добровільного платежу до криміналізації обігу

«Право — це не тінь сили, а її підміна. Іноді те, що виглядає як закон, є лише формалізованою недовірою.»
— перефразований Гоббс

Отже, державне втручання в акт добровільного розпорядження власним платіжним засобом — це порушення базового політичного контракту між індивідом і сувереном.

1. Парадокс довіри у фіскальній державі

У класичній політичній теорії свобода обігу грошей — така ж невід’ємна частина громадянського суспільства, як свобода пересування чи слова. Проте в країнах із деформованою правовою традицією — що розташовуються на пострадянській осі між страхом і дерегуляцією — саме ця свобода перетворюється на привід до криміналізації.

Прецедентом у цьому сенсі став законопроєкт, ухвалений у першому читанні Державною думою РФ, який встановлює кримінальну відповідальність за добровільну передачу банківської картки третім особам. Формально — з метою боротьби з дистанційним шахрайством. Фактично — із презумпції винуватості громадянина як за замовчуванням.

У цій логіці — неправовій і постправовій — довіра між людьми постає як загроза державному суверенітету. Всяке делегування волі (віддати картку дружині чи колезі) — вже дія з ознаками корисливої мети.

Мішель Фуко у своїх лекціях про біовладу пише:

«Сучасна влада не забороняє. Вона підозрює, індексує, обліковує, і саме так вона дисциплінує.»

2. Український вимір: свобода без інституцій

Услід за РФ Україна, хоч і не копіює механістично подібні закони, однак давно перебуває у сірій зоні між банківським лібералізмом і репресивною логікою спецслужб.

Система P2P-платежів, що є ознакою інституційної зрілості на Заході (Venmo, Revolut, Zelle), у нас перетворилася на фантомний ринок міжособистісної грошової циркуляції, де під виглядом «фрілансу» або «волонтерства» функціонують схеми ухилення, нелегального обігу, мікрофінансової тіні та кримінального кеш-флоу.

Свобода обігу — це у нас не свобода довіри, а свобода обману.

Причина — відсутність довіри як інституційного механізму. Жоден банк, жоден суд, жодна податкова інстанція не здатні відтворити просту логіку західного світу: людина може переказати кошти іншій людині без автоматичної підозри в злочині.

Тож свобода в обігу — не легалізована як практика і не визначена як суспільне благо. Її лишено правового коду.

Соціолог Дон Слатер у праці "The Sociology of Money" пише:

«Гроші є не лише засобом обміну, але й соціальним інтерфейсом, який кодує довіру, статус і відповідальність. Руйнування цієї семантики — це завжди політичний жест».

3. Homo Drobicus: антропологія P2P у пострадянському ландшафті

Унікальним феноменом тут є пострадянський «дроп» — носій чужої картки, виконавець волі інших, викрутка в схемі. Це не шахрай у класичному сенсі, не брокер і не менеджер — це антропологічна відповідь суспільства на неможливість легального грошового самовираження.

«Дроп» виникає там, де держава не пропонує моделі безпечної довіри. Він є носієм не лише банківського реквізиту, а й відчуженого суб’єкта свободи, що її система вважає загрозою.

Криміналізація дропа — це насправді спроба криміналізувати свободу без інституцій. Бо держава не здатна відрізнити:

• виконавця чужої волі — від злочинця,

• технічного учасника ринку — від носія наміру,

• свободу користування інструментом — від змови.

Томас Гоббс у «Левіафані» зазначає:

«Свобода людини полягає не в тому, щоб не бути обмеженим, а в тому, щоб не бути перешкодженим у діях, які вона має право робити».

4. Право як зброя проти здорового глузду

Особливу увагу в дискусії заслуговує юридична катавасія навколо визначення ЕПС — електронної платіжної системи. У законопроєкті згадується будь-що, «що дозволяє приймати платежі». Це означає: правова категорія втрачає телеологічний критерій. Іншими словами — предмет втрачає свою функцію.

Якщо в правовій традиції Риму чи сучасного Заходу об’єкт правового регулювання визначається за наміром (intended use), то тут — за фактом можливості.

У цій логіці:

• банківський термінал, мікрофон, інтернет-кабель, тіло агента СБУ — все, що дозволяє приймати платіж — стає ЕПС.

• Право перестає розрізняти предмет і функцію. А отже — перестає бути правом.

Томас Гоббс написав, що «закон без меча — це просто слова».

5. Висновок: про моральну катастрофу довіри

Теза проста, як і болюча: свобода без інституцій — це форма анархії, але її криміналізація — форма фіскальної диктатури.

Між цими двома полюсами Україна обрала інституційну амнезію — тобто не вирішує питання ані ринку, ані контролю, ані правового визначення. Вона лише декларує загрозу там, де слід було би формувати довіру.

P2P — це не злочин. Це симптом. І лікується він не розділом у ККУ, а розбудовою юридичної граматики довіри.

Бо свобода — це не антонім контролю, а наслідок його зрілості.
І коли ми це зрозуміємо, можливо, зможемо вийти за межі суспільства, де кожен — або дроп, або дурак.

Дон Слейтер пише: «Money is the technology of trust.»
Якщо технологія довіри не працює — влада замінює її технологією покарання.