Тайна голосування: чому демократія боїться правди про саму себе?
«Більшість людей насправді не хочуть свободи, бо вона передбачає відповідальність, а відповідальність лякає»
— Зигмунд Фрейд
Свобода як тягар, а не благо
Ми вже давно звикли називати Свободу найбільшою цінністю людської цивілізації. Її проголошують у конституціях, на барикадах і перед урнами для голосування. Але рідко хто визнає очевидне: Свобода — це не про комфорт, а про можливість, про виклик.
Свобода не лише надає право голосу, а й накладає обов’язок розуміти, обирати, та, що найголовніше - відповідати.
Свобода людини обмежена здатністю визнати свою участь у наслідках. Але саме це й лякає. Бо набагато простіше — голосувати безвідповідально, не замислюючись, і пояснювати потім всі негаразди тим, що "винні політики".
Тайне голосування: захист чи втеча?
Тайне голосування — це один із найпарадоксальніших інститутів демократії. Воно нібито гарантує свободу волевиявлення, але насправді — звільняє людину від необхідності відповідати за свій вибір перед суспільством, ближніми, а іноді й перед самою собою.
Те, що ззовні виглядає як форма захисту особистості, всередині — механізм масового уникнення сорому, осуду й відповідальності. Бо відкрите голосування змушувало б пояснювати, а таємне — дозволяє сховатись. Усі голосують — і ніхто не винен, що в результаті в країні коїться.
Це і є психологічна формула демократії: усі безвідповідальні — винний, ніхто конкретно.
Вибір без обличчя
У світі соціальних мереж і тотального розголосу кожен крок фіксується, а кожна позиція стає публічною. Виняток — кабінка для голосування. Саме там людина відновлює свою невидимість, свою можливість бути дволикою, приватною, егоїстичною. Там зникає потреба бути послідовною, етичною чи сміливою.
Не тому, що люди злі. Атому, що вони втомлені, заплутані, зневірені. І демократія це прекрасно розуміє — вона не судить. Вона просто влаштована так, аби не вимагати зайвого зусилля.
Чи є альтернатива?
Якщо демократія боїться правди про себе, то чи можемо ми її реформувати? Ні.
Саме тому треба зрозуміти, що наше суспільство потребує нової культури відповідальності: не лише формальних процедур, а публічної чесності та відповідальності, вихованої з дитинства. Вміння сказати: «Так, це мій вибір — і я за нього відповідаю»!
А доки таємниця голосування залишатиметься не стільки гарантією свободи вибору, скільки симптомом колективної недовіри й страху бути собою на публіці.
Можливістю залишитись в тіні, таким чином стимулюючи, щоб і вся країна залишалась в тіні. Тіні демократії.
