Трамп розхитує Європу, щоб капіталу не залишилося куди тікати з США
Європа горить уже місяць. Усе почалося 17 вересня в Парижі з учителів однієї школи, які протестували через нестачу кадрів. А далі вогонь пішов континентом: Іспанія, Бельгія, Італія, Португалія, Албанія. У Парижі та Ліллі запровадили комендантську годину, поліція затримує людей сотнями. Протестувальники виходять через ціни, через бюджетний дефіцит, через інфляцію, яка вже відчутно б'є по гаманцях.
Українське око звикло в таких випадках одразу шукати руку Кремля. І вона тут справді є. Але головне питання не в тому, хто підкидає дрова, а в тому, кому вигідна сама пожежа. Відповідь на нього неприємна: найбільше від європейського бунту виграє не Москва, а Вашингтон. Точніше, не Вашингтон як держава і не Пентагон як інституція, бо добрих чи поганих націй не буває, бувають добрі чи погані люди. Виграє конкретна людина в Білому домі і її оточення.
Почну з визнання власної помилки. Коли Іспанію накрила мігрантська хвиля, я теж побачив у ній російський слід. Проте все почалося після того, як іспанці відмовилися підвищувати військові витрати в НАТО. Для Мадрида забагато навіть 2%, а на 5%, яких вимагає Трамп, там не погоджуються категорично. І тут треба назвати річ своїм ім'ям. Хоч би що ми казали про колективну безпеку, бюджет НАТО - це фактично бюджет американської військової машини, яка забезпечує блок зброєю. Іспанія стала першим дзвіночком, і я його проґледів.
Тепер, коли факти складаються в одну картину, проґледіти вже неможливо. Справа в тому, що Трампа досі недооцінюють. Він став достатньо цинічною людиною і використовує на повну свій, у будь-якому разі останній, шанс заробити на посаді. А весь його президентський термін, якщо відмотати назад, побудований на одній розмові з Європою: ви платитимете нам більше, бо нам потрібно більше грошей на військову парасольку над вами. А якщо ні, то вибачайте, хлопці, доведеться прощатися.
Нинішній бунт напрочуд синхронізований саме з тим, чого Трамп через своїх посередників вимагає від Європи. А вимагає він, щоб Європа підписалася під нову угоду з Росією, зняла санкції і знову почала купувати російську нафту та газ. Навіть удар по Ірану вписується в цю стратегію. Після початку тієї війни ціни на енергоносії пішли вгору, а близькосхідний ринок, який завжди був для Європи традиційним, зачинився. Отже, Європу послідовно, крок за кроком, підштовхували до одного висновку. І в жовтні ці кроки стали очевидними.
Подивіться, на що скаржаться люди на вулицях: ціни, дефіцит бюджету, інфляція. Усе це прямо чи опосередковано тисне на уряди однією думкою: якщо не повернемося до російських енергоносіїв, буде тільки гірше. І дивним чином саме на піку протестів у гру входять посланці Трампа. Як писала The New York Times, Стів Віткофф і Джаред Кушнер запропонували Євросоюзу знову купувати більше російського газу, а Україні відновити його транзит. Аргумент у них простий: виборці європейських політиків незадоволені цінами на енергію.
Окрема деталь, яку не можна пропустити. Ще в липні Politico повідомляло, що директор ФБР Кеш Патель планує в середині жовтня поїздку до Москви й Петербурга. Це мала б бути перша поїздка чинного директора ФБР до Росії з 2013 року. Цікаво інше: керівники американських спецслужб їздять до Москви, і для них це норма. А от представників МІ-6 чи Моссаду там не видно. Чому ж жодна країна, окрім однієї, не вважає за потрібне відправляти туди людей такого рівня? Відповідь у тому, що Росія - це колонія, якою опікуються тільки Сполучені Штати, і нікого іншого вони туди не пускають. Нехтувати цим тривожним дзвіночком не можна.
Тим паче що цю картину доповнює сам Путін. 9 жовтня під час телефонної розмови з Трампом він, як пише The Wall Street Journal, запропонував провести тристоронню зустріч з Трампом і Сі Цзіньпіном, щоб вирішити питання України. Ідеться про кулуари саміту АТЕС у Шеньчжені 18-19 листопада. Зверніть увагу: Путін не пропонує вирішувати питання України з Україною. Він не запрошує жодного європейського лідера, взагалі жодного представника Європи. Він фактично каже: хлопці, на цій планеті керувати залишилися тільки ми, давайте щось вирішувати, бо ця Україна нам уже набридла.
Яке ж місце в цій конфігурації відведене Україні? Для Сполучених Штатів Україна - це статистична похибка. Вашингтон вважає, що Україна взагалі не мала б існувати, і історія не раз показувала, що США останніми ставали на бік української незалежності.
А от для Росії Україна потрібна з іншою метою, і цей нюанс мають зрозуміти і Європа, і ми самі. Україна потрібна Москві для того, щоб руками українських солдатів завоювати Європу. План, який свого часу вдався Сталіну, багато в чому полягав саме в цьому: Україна дає армії величезний мобілізаційний потенціал. Українці, мабуть, воювали найбільше з усіх у європейській частині континенту, і так склалося, що воюємо ми непогано. Нинішня війна доводить це найкраще.
Тобто Путіну для походу на Європу бракує саме України. Війна, звісно, мала для Росії і фінансовий вимір: вона допомогла вивести й освоїти певний ресурс. Але насамперед вона велася за український військовий потенціал. Варто згадати, що на самому початку вторгнення Путін пропонував українському генералітету не складати зброю, а повернути її проти команди Зеленського і перейти на бік Росії. Пропозиція стати поруч із Росією звучала з першого дня, і переконувати себе, що її не було, немає сенсу. Українські офіцери сьогодні кращі за найкращих представників російського військового істеблішменту. Це правда.
Саме тому Україну треба розглядати як ресурсну базу війни, і для Європи критично важливо цей ресурс утримати, а не втратити. Якщо хтось сьогодні хоче вірити, що наступної війни не буде, то вона буде, на 100%. Не було століття, щоб Європа не воювала. А от хто в ній переможе, вирішить саме те, на чиєму боці буде Україна. Жодна країна, окрім Росії, якій тут первенство належало завжди, не здатна сьогодні виставити такої стійкої сили.
Але навіщо ламати Європу зсередини лише для того, щоб вона знову купувала російський газ? Адже якщо ситуація стабілізується, ціни на газ однаково впадуть, а Європа в 1990-х якраз і зростала на дешевих російських енергоносіях. Причин щонайменше три.
Перша: Європа сьогодні єдина, хто підтримує Україну і оплачує її рахунки. Друга: Європа єдина, хто не дає Путіну на політичному треку переконати всіх, що Україну треба віддати Росії. А третя причина найголовніша: Європа - єдиний конкурент Сполучених Штатів, здатний сьогодні прийняти корону гегемона.
Чому саме вона? Бо більше ніхто не здатний забезпечити капіталу умови, які потрібні для зміни гегемона. Це законність, військова сила і флот, і, власне, майже все. Причому йдеться саме про Європейський Союз, а не про Британію, Німеччину чи Францію окремо. У Сполучених Штатів усе це теж було. Проте сьогодні вони не можуть запропонувати нічого, що примножить статки капіталу настільки, щоб він залишився в Америці.
Отже, Штати зараз відчутно переплачують за те, щоб капітал лишався в країні і знову не перетнув океан у зворотному напрямку, до Європи. Для Вашингтона це проблема, і Трамп вирішує її по-своєму, тиском. Йому вкрай вигідно спалити Європу або розколоти Євросоюз, щоб той припинив існування як конкурент. Тоді в капіталу не залишиться жодного запасного аеродрому, куди можна втекти.
А тікати є від чого. Настала так звана фінансова осінь: капітал вимагає більших прибутків, а Сполучені Штати дати їх уже не можуть. Більшість стартапів, навіть у штучному інтелекті, роздуті, і їхнє зростання не встигає за вимогами акціонерів. Ринок росте, але росте як надута куля, і чим це закінчиться, розуміють далеко не всі. До того ж капітал тікає з Америки не вчора, а ще з 1980-х, коли почав шукати юрисдикції в тій самій Ірландії та на островах. Податковий тиск, яким американська влада забезпечує власне існування, перевантажує компанії, і вони шукають інші юрисдикції. Тому найпотужніші американські гіганти фактично вже не американські, а європейські.
Є і ще одна частина цієї історії - долар. Сьогодні долар став пасткою для всього світу. Усі розуміють, що він уже не відповідає своїй вартості, бо інфляція постійно з'їдає його зсередини. Сполучені Штати платять, мабуть, найбільше у світі, щоб долар тримався, але й вийти з нього за один день не може ніхто. Втім, спроби вже робляться. Те, що золото подорожчало вдвічі, свідчить: люди переводять капітали у вагоміші активи і не шукають способу зберігати їх у доларі. А євро тим часом упевнено тримає позиції і входить до резервів багатьох країн. Для Вашингтона це проблема, і далеко не остання.
Єдиний нібито конкурент євро - китайський юань. Але юань не є резервною валютою в повному сенсі, бо Комуністична партія Китаю будь-якої миті може заборонити його приймати чи продавати. Валюта, прив'язана до волі партії, - це вже не резервний капітал.
Не варто забувати й про особистий інтерес. Трамп розуміє, що хто б не прийшов після нього, навіть якщо на наступних виборах переможе Венс чи Рубіо, його родина від цього вже не багатітиме. Тож забезпечити онуків грошима наперед йому треба вже сьогодні. І Путін тут не проти. Як повідомляла The New York Times, 5 вересня на зустрічі з Віткоффом і Кушнером він особисто підняв питання продажу закордонних активів "Лукойлу", які оцінюють приблизно в $20 мільярдів. Серед імовірних покупців газета називала людей, пов'язаних із родинами Трампа та Віткоффа. Як на мене, усе йде до того, що за ці активи ніхто ні за що не заплатить, і це буде невеликий хабар у $20 мільярдів за вирішення питань.
Саме цим можна пояснити швидкість, з якою американська сторона ухвалює рішення на переговорному треку. Там уже вирішили, що в усьому винна Україна і що в будь-якому разі треба бути на боці Росії. Пояснювати щось Україні там не вважають за потрібне: приймайте як є, бо нам так вигідно, і крапка.
Чи може Європа скористатися моментом і, запровадивши надзвичайний стан, віником вимести всіх, хто її розхитує? Проблема в тій самій законності, яку Європа пропонує капіталу. Букви закону там дотримуються настільки суворо, що на такий крок не підуть. Якщо у Сполучених Штатах Трамп постійно шулерує, то в Європі цей трюк не пройде. Згадайте, скільки відставок там було через найменші репутаційні ризики, які створювали дії можновладців.
Навіть розмови про введення військ у міста, які вже точаться в Італії та Франції, впираються в те саме. Усе можливо, але спершу треба з'ясувати, яким статтям закону це відповідає. Цінності демократії там справді непорушні. Це не Україна, де сьогодні можна вивести картонки проти Зеленського, а завтра за нього. Тому все залежить від того, як вулиця впливає на виборчу політику. Якщо вона змінить розклад сил, уряди діятимуть в один бік, якщо ні, то в інший. Зараз вони одночасно шукають законні підстави для силових кроків і рахують, як це позначиться на виборцях.
І не варто вважати європейських політиків дурнями. Навіть на "Царграді" нещодавно один з авторів обурювався: ми називаємо європейців тупими, а подивіться на їхні дипломи і на інститути, які закінчили люди Макрона. Це фахівці, які прожили життя в політиці і розуміються на ній у власних країнах краще, ніж будь-хто ззовні.
Ще один збіг, який не можна ігнорувати, - вибори. Найближчим часом Європу чекає ціла серія національних виборів, і нинішні події хитають чинну владу та зменшують її шанси на переобрання. Зрозуміло й те, чому в протестах активні саме ті, кого пов'язують з Кремлем, а сьогодні вже й зі Сполученими Штатами. Хто б що не пояснював, флагманом цього антиєвропейського рейду виступають Сполучені Штати, а Росія лише допомагає.
Розібратися, хто в Європі правий, а хто лівий, взагалі важко, і я не певен, що вони самі це розуміють. Але масові вуличні бунти завжди були справою лівих. Праві можуть спалити магазин чи автівку, проте такі виступи виглядають інакше. Тому я не переконаний, що праві мають до цих подій якийсь стосунок. Радше нинішні політичні еліти прагматично загравали з лівими, поки був лівий тренд. Тепер напруження в суспільстві наросло, і вони використовують тих, з ким гралися раніше.
Тепер про газ, який Трамп знову нав'язує Європі. Варто пам'ятати, чим закінчилася ця історія напередодні великої війни, коли росіяни одного дня вирішили: а чому б не підняти ціни втричі чи вчетверо? Європа справді звикла до дешевих енергоносіїв, але давайте зважувати чесно. Навіть дешеві для Європи, вони навряд чи помітно знижували ціну для кінцевого споживача. Великі енергокомпанії ніколи не відмовляються від прибутку, і продавали вони за ринковими цінами, це на 100%. Тож обіцянки, що повернення дешевої нафти й газу знизить ціни, не справдяться. Збільшаться хіба що прибутки цих компаній.
Звідси постає наступне питання. Якщо Європа так тримається за законність і стає тихою гаванню для капіталу, чи не почне вона скорочувати підтримку України? Такий тренд логічний. Але розвивати його треба у зворотному напрямку: через підтримку України, через використання її військового потенціалу, через надання Україні ролі флагмана саме у військовій сфері. Взагалі Європі зараз вкрай необхідно забути про участь Сполучених Штатів у НАТО і створити власний закритий військовий блок. У неї є все, щоб стати гегемоном нового світу, і цю справу треба доводити до кінця. Відмовлятися від неї не можна.
Це бачать усі, і Китай, і Сполучені Штати. Позиція Пекіна, до речі, напрочуд послідовна. Китайці, схоже, справді взяли за основу стару приказку: сиди на березі річки, і повз тебе пропливуть трупи твоїх ворогів. Вони не втручаються в жодну сварку, а просто спостерігають, як європейці чубляться з американцями, американці з росіянами, а росіяни з українцями.
Єдине, що об'єднує Китай з Америкою щодо Європи, - бажання її розділити. Для Пекіна розкол Європи означає більше китайських товарів на її ринках і падіння європейської виробничої спроможності. Адже Європа досі залишається конкурентом на ринку високотехнологічних і по-справжньому надійних товарів. Верстати, які виробляють у Швейцарії, Італії, Франції та Німеччині, - найкращі у світі, це факт. І хоч би як китайці збивали ціни, такої якості вони зробити не можуть.
Чи вигідно Китаю, щоб США знову керували всіма й вказували, як жити? Адже якщо зникне Європа, наступним буде саме Китай. Мудрість залишити буфер, як колись залишали Польщу між Німеччиною та СРСР, зрозуміла. Але Китай поки погодився з тим, що США перебувають у суперпозиції, і просто стоїть поруч із майбутнім переможцем. Переможе Європа, скаже, що весь час підтримував Європу. Переможуть Сполучені Штати, скаже те саме про них. Щось не пригадую, щоб Європа приїжджала до Китаю єдиним союзом і тиснула на нього митами.
Головна проблема Європейського Союзу - відсутність спільної думки і спільного порозуміння. Країни не шукають, як об'єднати зусилля для вирішення питань, що стосуються всіх. Досі немає ні єдиної армії, ні єдиної розвідки. Модель побудована цікаво: заробляємо разом, а за борги платимо окремо. Вона нібито гнучкіша і прагматичніша, але коли стикається з реальністю, що дісталася нам з прадавніх часів, відповісти не може. Європа шукає відповідь через високу політику і домовленості. Але про що можна домовлятися з людожером, який прийшов тебе їсти?
Справа в тому, що безпека завжди означає обмеження прав. Хочеш бути в безпеці - відмовся від частини прав, від частини свободи слова, від частини приватності. А європейці жили в країні мрій. Вони дивилися на світ своїми очима і бачили в ньому себе, як будь-яка людина, яка в розмові бачить у співрозмовнику власну позицію. Але Росія такої позиції не має. Не мають її й ті, хто приїжджає до Європи не жити за її правилами, а користуватися нею. Європа намагається виправити таку людину через ліві рухи, через любов, через християнські цінності. Як це зробити з тим, хто ці цінності не поділяє і сміється з них? Наслідки ми бачимо: це не працює і не могло спрацювати. Проте експеримент триває. Від міграційних квот не відмовляються. Водночас роблять усе, щоб з Європи поїхали українці, хоча вони найпрацьовитіші й найменш кримінальні. Ця безглуздість тримається на вірі, що світ прекрасний і всі хочуть одного й того самого. Можливо, люди й хочуть приблизно одного, але шляхи до цього в них різні.
Найбільше дивує, що так міркують на території, де за всю історію людства було найбільше війн. Європа завжди палала, вона була місцем, де війни не закінчувалися ніколи. І невеликий проміжок часу, якихось 80 років, приспав її. Вона ніби прокинулася, але ще не розуміє, що відбувається: чи вже розплющила очі, чи жах, який почався уві сні, просто продовжується на вулиці. Інколи треба зробити крок назад. Найкраще зорі видно з дна колодязя, але для цього на дно треба впасти, а Європа цього не хоче.
Меркантильність сама по собі нормальна. Нормально, коли людина мислить економічними категоріями і власним здобутком. Це навіть чесніше: вона не бреше, що хоче, аби всім жилося краще, а прямо каже, що хоче заробити більше. Ненормально інше: коли це робиться за рахунок тих, хто поруч. Коли кажуть, що ми пливемо в одному човні, але я хочу більше за всіх, а вам доведеться гребти. Ненормально, коли не розподіляється відповідальність. Демократична система, яку росіяни зневажливо називають англосаксонським світом, справді найбільше збудована завдяки Сполученим Штатам. Вона має свої вади, і їй потрібні були краш-тести та доопрацювання. Але цього не відбувалося, бо більшість задоволена. Італійці, німці нікуди не хочуть переїжджати, їм удома добре, і саме це присипляє.
Україна прокинулася не тому, що їй пощастило. Вона отримала такого стусана війною, що тепер щодня, хочеш не хочеш, вмикає мізки і шукає виходу. Альтернативи в неї немає. Європа ж уявляє, що альтернатива є: можна домовитися, поступитися, щось запропонувати. Але домовлятися нема з ким.
Зараз триває боротьба за суперпозицію. Трамп переконаний, що в суперпозиції він. Китай переконаний, що він. Росіяни теж упевнені, що витримають, бо в них багато ресурсів. Але як витримати, коли все життя сидиш на трубі і нічого іншого фактично не вмієш? Колись нафта і газ давали близько половини доходів російського бюджету, а за прогнозами на 2026 рік їхня частка не перевищить 20%. Тобто в країни немає навіть половини тих грошей, на які вона жила раніше, а претензії ті самі.
Тому єдине, що зараз робить Путін, - пропонує що завгодно, аби повернутися на ринок і продавати, як раніше. Зупинити цю машину він не може. Нафту, яка тече зі свердловини, неможливо вимкнути кнопкою, вона мусить текти постійно, а якщо не продається, її треба десь зберігати. Усе в Росії побудовано на тому, щоб видобувати багато і продавати багато. І тепер, коли все зупинилося, Путін приходить до Трампа і каже: вам потрібні гроші, скільки? Забирайте все, тільки продайте нас знову.
Користуючись цим, Трамп використовуватиме Росію як таран проти Європи. На цьому можна навіть збудувати велику конспірологічну теорію: пропозиція воювати прийшла Путіну зі Сполучених Штатів. Мовляв, давайте змиємо цю Європу в океан, бо надто вже вона набридла, забагато в ній демократії, і жити вона собі придумала краще, ніж Америка. Зробимо НДР з усієї Європи, повернемо Штазі, а чому б і ні? Насправді може бути що завгодно.
Але одне очевидно: Європа мусить переглянути свій погляд на світ. Не через призму України, а з розумінням того, що єдиною державою, яка постійно стримувала Москву і була для неї кісткою в горлі, була Річ Посполита, а до неї Велике князівство Литовське. Відтоді нічого не змінилося. Коли ми були об'єднані, то становили той редут, той непрохідний бар'єр, через який Москва нічого не могла зробити з Європою. Тоді ми випередили час, збудувавши таку велику країну. Тепер її немає, і для її відродження ніхто нічого не робить, а роблять навіть навпаки. І без Білорусі, яка сьогодні стирчить ножем у бік Балтії та України, цей редут не відновиш.
А Путін тим часом уже окреслює схему нової війни, повторюючи, що Калінінград Росія не віддасть. Тобто воювати будуть за Калінінград. Блокаду можна спровокувати, а можна й інсценувати: перекрити постачання, влаштувати голод, а потім викликати тих самих фахівців, які працювали в Бучі, і попросити зробити "Бучу" вже в Калінінграді. Українська форма в Росії є. Аби тільки виглядало, ніби українці зайшли і вирізали калінінградців. Чому ні? Для росіян, переконаний, сьогодні немає жодних перепон, щоб зробити таке.
Тож усім, і насамперед Європі, треба нарешті перестати вимагати від Росії логічних, справедливих чи лицарських дій. Росія так не вміє і ніколи так не робила. Вона діє підступно і підло, і ця практика за століття не змінилася жодним чином. Поки Брюссель шукає законні підстави, щоб навести лад на власних вулицях, Москва і Вашингтон уже домовляються, хто першим забере європейський ринок, європейський капітал і, якщо Європа не втримає її поруч, українську армію.
