УРОКИ ФІНЛЯНДІЇ 39-го

УРОКИ ФІНЛЯНДІЇ 39-го 
 
Радянсько-фінська війна 1939-1940 рр. без перебільшення стала прецедентом, коли маленька держава, фактично залишена з ворогом сам на сам, зуміла відбитися від кривавого імперського монстра. Відбитися і зберегтися. 
 
В історії Фінської війни дуже багато паралелей із сьогоденням. Війна почалася через територіальні претензії СРСР до Фінляндії, хоча реально ані Сталін, ані керівництво СРСР не сприймали Фінляндію як незалежну державу, і не раз наголошували що незалежність їй «було надано». Нічого не нагадує? З перших днів війни в СРСР було створено маріонетковий комуністичний уряд Куусінена та «Фінську дивізію», переважно з людей що зовні нагадували фінів – переважно з білорусів (звідти приказка про «мінських фінів»). Очевидно, метою війни була створення «Фінської радянської соціалістичної республіки», шляхом окупації Фінляндії. 
 
Чисельно Червона армія переважала фінів учетверо (мільйон проти 250 тисяч). По гарматах манках і авіації перевага була просто колосальна. Всю війну радянська авіація бомбила Гельсінкі, та міста що знаходилися в зоні її дії, і фіни протипоставити цьому могли лише свою ППО. Озброєну кулеметами. 26 фінських літаків проти 2289 радянських фінам просто не лишали шансів. Так само як зараз по українцям, більшовики свідомо били по мирному населенню – з цинізмом Маріупольського драмтеатру. З тою самою метою – зламати опір. 
 
Міф тої війни – «Лінія Маннергейма» і відверте перебільшування ролі фельдмаршала Маннергейма в тих подіях. Маннергейм НЕ керував Фінляндією, йому теж доводилося сперечатися з прем’єром і президентом. Так до війни була створена певна кількість довгочасних бетонних споруд. Але виступали вони більше допоміжними засобами. Більшість позицій фінів були класичними траншеями та бліндажами з відповідним інженерним забезпеченням. До фактору «Лінії» скептично ставився сам Маннергейм, секретом її міцності він називав мужність фінських солдат.
 
Отут важливий урок нам зараз. Нинішня російська армія себе поводить так само неоковирно як Червона тоді – і навіть гірше. А тодішня червона армія виявилася неймовірно вразливою для мобільних загонів фінів, які біли по її флангах і тилах. Групи снайперів та автоматників, на лижах і нартах, через ліси заходили у фланги червоним і сіяли там смерть і паніку. 
 
Нині коли ми воюємо серед степів, доречно пригадати козацьку тактику і атакувати ворога мобільними загонами на автівках. До речі, на кількох ділянках фронту так уже роблять – за власною ініціативою. Ефективність вражає. 
 
Ми, насправді, зараз у стані набагато кращому ніж фіни тоді. По-перше. Нас чисельно більше ніж фінів, а протистоїть нам далеко не сталінська армія. Нам зараз постачають протитанкові комплекси, ПЗРК, засоби ППО, гуманітарку, тощо. Нам просто гроші виділяють, що для нашої економіки зараз – ковток свіжого повітря. У фінів не було нічого подібного. Британія та Франція заявляли про готовність перекинути до Фінляндії свої контингенти, але на заваді виступили Швеція і Данія, які не дозволили їм пройти через свою територію – ці країни боялися війни з СРСР. Опір Фінляндії тривав 3,5 місяці – 104 доби. А далі… 
 
Виграла Фінляндія у тій війні чи програла? Якщо метою СРСР було відсунути кордон від Ленінграда (так заявляв Кремль) то програла – територій Фінляндія втратила навіть більше ніж СРСР жадав до війни. Якщо ж СРСР волів створити «Фінську СРСР» то виграла – Фінляндія і зараз незалежні держава, одна з перших у світі за рівнем життя. 
 
Ми зараз в іншій ситуації. Сучасна Росія – далеко не сталінський СРСР. Російська «вертикаль влади» й близько не відчувала «сталінського гартування». Бардака там просто у рази більше. Зрештою СРСР мав бодай якусь реальну мету у війні. Кремль живе мареннями. А нам допомагають. Ми навчаємося. Ми маємо всі шанси ворога виснажити і погнати геть. Фіни опиралися 104 доби. Ми – лише 24.
Різниця між нами – принципова.

Автор Дмитро Калинчук