Війна та корупція: чи підійде "закон Лінкольна" для України?

Прізвища Міндіча, Цукермана та справа «Мідас» уже набили оскому, і я розумію ваше бажання просто закрити цю тему. Але я пишу цей текст не для того, щоб вкотре констатувати факт злочину. Ні. Я хочу розповісти про те, що в історії людства вже були такі випадки. Зокрема в США.

Війна і корупція завжди ходять парою. Там, де бюджет зростає в десятки разів, а швидкість закупівель критично важливіша за перевірки, де будь-яке питання можна закрити фразою "зараз не на часі", там і з'являється той сорт людей. Людей, що навчилися конвертувати національну катастрофу у власні рахунки.

Людей які бачать не ракети, що летять по енергосистемі, не темряву в оселях громадян, а світло від нових можливостей заробити на відновленні. І саме ці люди збирались в кабінеті №350 на Грушевського, Кабінеті Міндіча, Міністерстві Дичі - називайте як завгодно.

Це не українська особливість. Це закон жанру.

Закон Лінкольна

Громадянська війна в США тривала вже другий рік. Армія Півночі, удвічі більша за чисельністю і багаторазово переважаюча Південь за ресурсами, програвала битву за битвою. Серед безлічі причин одна була конкретною: корупція!

Підрядники продавали федеральним військам ящики з тирсою замість пороху. Сліпих коней - до кавалерії. Уніформу зі склеєного ганчір'я, що розповзалась під дощем. Картонні чоботи. Хворих мулів. Гниле продовольство. Браковані гармати.

Гроші Конгресу танули швидше, ніж надходили.

І ось у березні 1863 року Лінкольн підписав "False Claims Act" - "Закон про неправдиві вимоги", який одразу ж отримав неофіційне ім'я "Lincoln's Law". Закон відродив середньовічний принцип "qui tam" - скорочення від латинської фрази "qui tam pro domino rege quam pro se ipso", або : "той, хто діє як від імені короля (держави), так і від свого власного імені".

Ідея закону проста до непристойності: держава визнає, що в неї немає ресурсу щоб знищити корупцію, а тому вона залучає громадян як приватних слідчих, які за свої дії отримують грошову винагороду.

Кожному, хто принесе докази крадіжки державних грошей, належить частка від стягнення.

В першій своїй версії закон давав викривачеві половину всього, що держава зуміє повернути. Додатково з винного стягувався подвійний розмір збитків і штраф 2000 доларів за кожен неправдивий рахунок. За мірками 1863 року - суми, здатні розорити будь-якого підрядника.

Закон не був ідеальним. Він то посилювався, то послаблювався, у середині ХХ століття майже помер. Але в 1986 році сенатор Чарльз Грасслі ввів поправки, які зробили Lincoln's Law основним антикорупційним інструментом США.

Заявнику гарантовано надавали від 15 до 30 відсотків від поверненої суми.

Збиток державі стягується в потрійному розмірі.

Штраф - від 5000 до 10000 доларів за кожен неправдивий рахунок.

Додано захист від звільнення, пониження і переслідування на роботі заяіника, з правом на поновлення, подвійну компенсацію втраченої зарплати і оплату адвокатів.

Цифри, які вийшли в підсумку, варто запам'ятати.

З 1986 року Lincoln's Law повернув до казни США понад 78 мільярдів доларів!!!

При цьому 83 відсотки всіх справ за цим законом було ініційовані не державою, а приватними заявниками. Громадяни виявились ефективнішими за прокурорів. Не тому, що прокурори погані. А тому що системні підходи до вирішення питання у них різні. Прокурор працює з тим, що потрапило в поле зору. Заявник - з тим, що бачить зсередини схеми.

Що з українською антикорупційною системою не так?

Українська антикорупційна архітектура побудована інакше. У нас є НАБУ, САП, ВАКС, є Закон про захист викривачів 2019 року з поправками 2024 року, є стаття 53-1 Закону "Про запобігання корупції", яка формально нібито передбачає винагороду викривачеві в розмірі 10 відсотків від завданих збитків, але не більше трьох тисяч мінімальних зарплат.

Звучить дуже схоже на American qui tam. Але на практиці - взагалі не працює!

По-перше, в Україні ініціювати справу проти корупціонера може лише державний орган. Громадянин може подати звернення, але далі все залежить від волі НАБУ, ДБР, БЕБ або прокуратури. Хочуть - розслідують, не хочуть - пишуть відмову. Жодного механізму, в якому заявник сам ставав би стороною процесу від імені держави, в Україні немає.

По-друге, виплата заявнику можлива лише при обвинувальному вироку в кримінальній справі. Цивільне стягнення збитків - паралельна процедура, в якій викривач взагалі не має статусу. Тобто система оплачує не результат для бюджету, а наявність засудженого. А засуджених, як відомо, у нас не буває. Максимум - угода і співпраця зі слідством.

По-третє, стеля у три тисячі мінімальних зарплат - це близько 24 мільйонів гривень на сьогодні. Для справи рівня Енергоатому, де йдеться про сто мільйонів доларів, це смішні гроші.

По-четверте, строки давності. За корупційними злочинами - від п'яти до п'ятнадцяти років. Після - все, можна видихати.

По-п'яте, звільнення від відповідальності через мобілізацію. Частина 4 статті 401 КК дозволяє суду звільнити особу від покарання у зв'язку з проходженням військової служби за призовом під час особливого періоду. Норма, задумана для одного, перетворилась на канонічне "піти на фронт - закрити справу" для іншого.

У сумі виходить система, в якій красти у держави - вигідно. Шанси попастись - невеликі. Шанси бути засудженим після спіймання - ще менші. Строки - спливають. Армія - приймає. Гроші - залишаються.

"Закон Лінкольна" для України

Я не пропоную сліпо копіювати американську модель. Юридичні системи різні, загальне право і романо-германська традиція працюють по-різному. Але базові принципи Lincoln's Law - універсальні. Вони про математику стимулів, а не про юрисдикцію.

Ось пакет, який має бути ухвалений, щоб корупція перестала бути раціональною стратегією.

Перше: Запровадити інститут приватного цивільного позову від імені держави у справах про розтрату бюджетних коштів і завищення цін у державних закупівлях.

Заявник - громадянин України, фізична або юридична особа, що володіє непублічною інформацією про схему - подає позов до Вищого антикорупційного суду від імені держави Україна. Позов реєструється без розкриття заявника. Протягом встановленого строку (від 60 до 180 днів) Офіс генерального прокурора і САП вирішують, чи вступати в процесс. Якщо вступають - заявник отримує гарантовану частку від 15 до 25 відсотків від стягнутої суми. Якщо не вступають - заявник веде процес самостійно з часткою від 25 до 30 відсотків. Адвокатські витрати і мита при виграші відносяться на сторону, що програла.

Друге: Потрійний розмір стягнення збитків плюс штрафна санкція за кожен завищений рахунок чи підроблений документ.

Принцип "Lincoln's Law": держава повертає собі не суму збитків, а потрійну суму. Додатково - штраф. Це перетворює участь у схемі з нібито раціональної корупційної оборудки на фінансове самогубство. Різниця між "повернути вкрадене при викритті злочину" і "повернути потрійну суму при викритті злочину" - це різниця між припустимим ризиком і неприйнятним.

Третє: Повне скасування строків давності за корупційними злочинами, скоєними в умовах воєнного стану і пов'язаними з оборонним замовленням, відновленням, гуманітарною допомогою, енергетичною інфраструктурою.

Війна створила особливу категорію злочинів, при яких вкрадене в моменті оплачується життями в перспективі. Логіка звичайних строків давності до цієї категорії не може бути застосовна. Строк давності має бути безстроково призупинений на період воєнного стану і не поновлюватись після його закінчення стосовно вже скоєних корупційних злочинів під час війни. Прецедентів у міжнародному праві достатньо: воєнні злочини, злочини проти людяності, геноцид - усі вони виведені за межі давності саме за логікою невідповідності тяжкості і часу.

Четверте: Виключення корупційних злочинів в оборонному секторі зі сфери дії частини 4 статті 401 КК України.

Звільнення від покарання через мобілізацію - норма, задумана для громадян, яким пред'явлено щось дрібне до призову, а не для колишніх посадовців, що виводили мільйони через підрядні ланцюжки. Проходження військової служби не повинно скасовувати відповідальність за злочини, що прямо послаблювали обороноздатність країни. Мародерство - не може бути не покарано.

П'яте: Захист викривача на рівні, що перевищує американський стандарт.

Повна анонімність на етапі досудового розгляду. Заборона на будь-яке розкриття особи заявника без його письмової згоди. Право на зміну місця проживання за рахунок держави. Право на охорону. Подвійна компенсація втраченого заробітку при звільненні. Заборона на будь-які трудові санкції протягом п'яти років після подачі повідомлення. Кримінальна відповідальність за тиск на викривача чи членів його родини - окремим складом, що не підпадає під загальні статті про перешкоджання правосуддю.

Шосте: Реверсний механізм для закордонних активів.

У справах, де вкрадене виведено за межі України, заявник отримує підвищену частку - до 35 відсотків, за умови, що його інформація призвела до фактичного повернення активів. Це створює мотивацію для людей всередині банківських, юридичних, корпоративних структур, що обслуговують офшорні ланцюжки. Багато з них і зараз знають усе, що треба знати. Їм не вистачає лише економічної причини заговорити.

Сьоме: Реєстр контрагентів з обов'язковою перевіркою бенефіціарів до рівня фізичних осіб за всіма державними контрактами понад певну суму.

Порушення зобов'язання розкрити кінцевого бенефіціара - самостійна підстава для розірвання контракту без виплати неустойки і для включення до переліку осіб, позбавлених права на участь у державних закупівлях на десять років. Сьогодні вся історія з Fire Point, зі Штіллеманом, з переказом акцій в останній момент - можлива саме тому, що система допускає контракти з компаніями, чия справжня власність прихована.

Восьме: Екстериторіальність.

"Lincoln's Law" застосовується до злочинів проти американської держави незалежно від того, де воно скоєне. Україна має зробити те саме стосовно своїх державних коштів і коштів міжнародної допомоги, що проходять через її бюджет. Громадянин будь-якої країни повинен мати право подати позов до українського суду за українським законом, якщо в нього є інформація про розкрадання українських ресурсів. З відповідною часткою від стягнення.

Чому це спрацює?

Система "Lincoln's Law" спирається не на моральний пафос, а на фактичну грошову винагороду і фактичне стягнення з винних. Закон не апелює до патріотизму, громадянського обов'язку, любові до батьківщини. Вона спирається на простий факт: всередині будь-якої схеми є люди, які володіють інформацією, і можуть бути мотивовані часткою від стягнення.

У справі Енергоатому були бухгалтери, інкасатори, помічники, оператори баз даних, водії. Все це люди, на яких будується конвеєр, але серед яких розподіляються крихти.

Якщо кожному з них пояснити - не гаслами, а юридичним документом, що частка в 15 відсотків від ста мільйонів доларів перевищує все, що вони коли-небудь зароблять, знайдеться достатньо тих, хто заговорить. Не з ідейних міркувань. З калькуляції.

Держава, яка хоче перемогти, починає з того, що робить крадіжку дорожчою за неучасть у ній. Не риторично - арифметично.

США XIX століття були корумпованою країною. Lincoln's Law не зробив країну ідеальною. Але він підвищив витрати участі в схемах до рівня, при якому окремі категорії корупції стали економічно невигідні. Це не моральна перемога. Це технічне рішення.

Україна у 2026 році перебуває в становищі, де всі інгредієнти Lincoln's Law присутні в концентрованому вигляді: величезні бюджетні видатки, війна, масивна тіньова інфраструктура, міжнародні гроші, нульова довіра населення до правоохоронців і одночасно висока публічна видимість скандалів. Усе, окрім гловного - самого закону.

Ухвалити запропонований пакет нескладно. Технічних перешкод немає.

Але є перешкоди політичні.

Закон такого типу виводить з гри значну частину тих, хто зараз ухвалює рішення про його прийняття. Lincoln's Law ухвалювали в США в умовах, коли альтернативою була повна поразка. У нас, через недолугу державну інформаційну політику, про поразку ніхто вже і думки не має. Поправки 1986 року - в умовах масових викриттів в оборонці.

Україна проходить через момент, в якому обидві передумови збігаються. Зовнішній тиск з боку МВФ і ЄС зростає. Внутрішня втома суспільства від корупції і мародерства - також. Вікно можливостей для законодавчих рішень такого масштабу відчинено. Не вистачає лише політичної волі представників вищого керівництва держави.

Це буквально їх шанс довести, що вони здатні прийняти рішення без погодження в Кабінеті Міндіча.

Тож, можна скільки завгодно говорити про моральну мобілізацію, про духовне оновлення, про цінності. Це все потрібно. Але все це не працює без закону. А взірець такого закону - ось він. Підписаний Лінкольном 162 роки тому. Україна може підписати свій варіант сьогодні. Тоді історія, в якій війна і корупція - старі добрі друзі, нарешті отримає свій фінал. 

Ми маємо не просто змінити прізвища в кабінетах, а вбити саму економічну логіку мародерства. Ось як виглядає українська версія "Закону Лінкольна", що перетворить корупцію на самогубство.