Володін оновив тріаду Уварова, замінивши Бога на Путіна, а народ — на порожнечу
Вячеслав Вікторович, схоже, не одну ніч репетирував перед дзеркалом у туалеті цей грандіозний історичний момент, уявляючи себе щонайменше графом Уваровим 2.0. І рясно обробився. План був надійний, як швейцарський годинник, і ймовірний, як перемога росії у війні з Україною: видати в маси нову ідеологічну тріаду "Росія, Путін, перемога!", запустити хвилю вірнопідданського екстазу в депутатському середовищі й особисто очолити цей хор, потонувши в оглушливому реві зали, що злилася в єдиному патріотичному пориві.
От тільки в реальності замість північнокорейського синхронного захвату вийшов максимально незграбний ранок у втомленій провінційній школі. Депутати, які під кінець VIII скликання вже подумки пакували валізи на недозволені елітні курорти забороненого для простих росіян Заходу і подумки перераховували накрадене непосильною працею, творчого пориву свого спікера несподівано для Володіна не оцінили. Верещати хором мантри в регламент засідання не входило, та й зривати голос без прямої рознарядки з Адміністрації президента ніхто не захотів. Тож зала воліла впасти в колективний анабіоз і зробити вигляд, що всі просто дуже уважно думають про долю Батьківщини.
Отак великий імперський перформанс із тріском розбився об сувору бюрократичну прозу: замість громового скандування в повітрі повисла істерична спроба поцілувати навзасос вінценосний зад, під болісно сором'язливу тишу зали. Лише кілька найобережніших народних обранців, на випадок роботи прихованих камер, розбавили цю порожнечу рідкими, лінивими оплесками "для протоколу". Мабуть, навіть у професійних патріотів батарейка демонстративної лояльності під кінець сесії розряджається в нуль, особливо якщо за хоровий спів із місця окремої премії не передбачено.
А тепер, аби не втрачати момент, розкриймо цей ідеологічний труп, бо перед нами не косметичний ремонт історії, а чистої води клінічний діагноз русофренії. Вячеслав Вікторович спробував зробити апгрейд уваровської тріади, але замість модернізації випадково провів патологоанатомічну експертизу трупа імперії і показав, яка убога потерть із компрадорів залишилася від її еліт за двісті років деградації.
Почнімо з "самодержавства", яке в оригіналі було солідним інститутом із престолом, династією і безперебійним механізмом престолонаслідування, де формула "король помер, хай живе король" гарантувала системі безсмертя. У володінському лубковому ремейку на місці складної державної машинерії гордо стирчить одна-єдина прізвищна конструкція. Ані "держава", ані "інститут влади", ані навіть скромне "президент" - просто утле тіло старого, якому за сімдесят. Це вже не імперський консерватизм, а його термінальна стадія: система, яка два століття тому вміла відтворювати себе віками, сьогодні стиснулася до убогого персоналістського культу без гарантій на завтрашній день. Уваров будував конструкцію на віки, а у володінської є цілком конкретний біологічний термін придатності, і всі присутні в залі цей невблаганний таймер чудово чують. Тому й не поспішають дерти горлянки.
Далі - більше: місце "православ'я" і самого Господа Бога, який століттями безперебійно постачав трансцендентну легітимність ("влада від неба, бунтувати гріх"), посіла "перемога". Сакральний трепет нікуди не подівся, просто єдиною державною релігією остаточно стала війна. І в це слово зашита розкішна за своїм цинізмом пастка: реальна перемога, яка настала, цій владі категорично протипоказана, адже після святкового салюту доведеться відповідати на незручні запитання про майбутнє. Тому володінська "перемога" зобов'язана бути вічно вислизним горизонтом, перманентним процесом, таким собі Царством Небесним, тільки шлях до нього вистелений не добрими намірами, а нескінченними похоронками штурмовиків. Саме звідси росте і все "побєдобєсіє": безпечніше молитися на ікону події вісімдесятирічної давнини, бо та війна давно скінчилася і ні до чого сучасну еліту не зобов'язує.
Але найшедевральніший фокус спікер провернув із "народністю". Старий Уваров, попри всю свою казенну людожерськість, усе-таки залишав народ бодай декорацією, аби вдавати, ніби імперія існує заради людей та їхнього "особливого шляху". Володін же просто викреслив населення за непотрібністю, замінивши його абстрактним брендом "Росія". Звучить пафосно, а насправді означає територію концтабору, огороджений периметр і особисту власність начальства. І це, мабуть, найчесніший камінг-аут спікера за всі вісім скликань: живим людям у цій тріаді місця не передбачено, їх зведено до статусу безсловесного витратного матеріалу в топці вічно наступаючого тріумфу.
Якщо скласти пазл, то замість уваровської архітектури, де елементи бодай логічно підпирали один одного і тримали склепіння ціле століття, виходить класичний уроборос у вакуумі. Росія існує заради Путіна, Путін легітимний, бо веде до перемоги, а нескінченна війна і перемога потрібні, щоб утримувати в шорах Росію для Путіна. Ні Бога, ні традицій, ні народу - лише зависла в повітрі шизофренічна петля, яка тримається на чесному слові і пульсі однієї людини.
Депутати, які мовчали в залі, провели цей нехитрий політологічний аналіз миттєво і без підказок із підручника історії. Вони почули формулу, в якій немає ні їх самих, ні їхнього електорату, ні елементарного інстинкту самозбереження на завтрашній день. А тому аплодували виключно за відомістю: сигнал прийняли, маячню зафіксували, сидимо і чекаємо, коли ця конструкція складеться під власною вагою.
