Європейська вулиця платить за війну з Іраном, а виграє російський газ
17 жовтня Францією пройшли 550 тисяч людей. Це цифра МВС, організатори нарахували 800 тисяч. Тільки в Парижі на вулиці вийшли 110 тисяч, а в Ліможі підпалили і практично знищили ратушу, якій понад 140 років. За оцінкою Reuters, натовп того дня перевищив пік "жовтих жилетів". Того самого дня поліція розганяла водометами молодь у Брюсселі й Льєжі, у Мілані палили барикади зі столиків барів, а Лісабоном пройшли десятки тисяч людей, які поставили намети просто на площі Россіу.
А тепер уявіть паралельну стрічку новин. Того ж тижня Трамп підписав указ, який скасовує частину санкцій проти Росії за "законом Грема". І того ж 17 жовтня The New York Times повідомила, що адміністрація США пропонує Європі знову купувати російський газ. Над довгостроковим планом відновлення поставок працюють Джаред Кушнер і Стів Віткофф.
Один збіг можна списати на випадок. Але коли вулиці кількох європейських країн одночасно кричать про дорожнечу, а за океаном у ці ж дні пропонують ліки від дорожнечі з російської труби, питання виникає саме. Хто за цю кризу платить і хто з неї отримує?
Відразу варто сказати, чого цей текст не робить. Він не шукає організатора і нікого не звинувачує. Встановлювати, чи стоїть за протестами чиясь рука, мають спецслужби і суди. Задача аналітика вужча, але не менш важлива: показати, що в протестів є мета і є вигодонабувач. І що обидві ці речі видно з відкритих фактів, без жодного інсайду.
Рахунок, виписаний у лютому
Щоб зрозуміти, хто платить, треба почати не з вересня, а з 28 лютого. Того дня Сполучені Штати й Ізраїль завдали удару по Ірану. Наслідком стала криза в Ормузькій протоці, через яку йде значна частина світової нафти і зрідженого газу. Ціни на енергію полетіли вгору, і Європа, яка лише недавно відвикла від російського газу, знову опинилася в енергетичній пастці.
Наслідки цієї кризи можна виміряти. У травні Єврокомісія, як писав Euronews, підняла прогноз інфляції в ЄС до 3,1%. Це на цілий відсотковий пункт більше, ніж очікували до кризи. Тобто кожна сотня євро в гаманці європейця за рік втрачає помітно більше, ніж планувалося. Довіра споживачів упала до мінімуму за 40 місяців: люди готуються до дорожчого опалення і пального і вже зараз урізають витрати.
Але найголовніше інше. Дорожча енергія б'є не лише по гаманцях, а й по державних бюджетах. За прогнозами Єврокомісії, дефіцит бюджету Франції та Бельгії цього року перевищує 5% ВВП, Австрії понад 4%. Нагадаю, що правила ЄС вважають нормою дефіцит до 3%, тож усі три країни перебувають у зоні, де Брюссель вимагає економити. Франції ще й позичати стало найдорожче за понад 20 років. Коли держава платить більше за борги і менше збирає з економіки, яка сповільнюється, вона ріже витрати. Найпростіше різати там, де результат проявиться не одразу: в освіті.
Саме тут і загорілося. У середині вересня учні одного ліцею в Кретеї, передмісті Парижа, вийшли на вулицю через аварійні будівлі, переповнені класи і вчителів, яких ніхто не замінює. За кілька тижнів рух охопив усю країну. Цікаво, що в сусідній Бельгії іскра виявилася тією самою. Уряд франкомовної спільноти, латаючи бюджет, підняв плату за навчання для більшості студентів з 835 до 1194 євро на рік, і Льєж став другим Кретеєм.
Отже, ланцюг виглядає так: удар по Ірану, енергетичний шок, інфляція, бюджетна діра, скорочення в школах, протест. Жодна його ланка не прихована, кожна задокументована. А починається він із рішення, ухваленого у Вашингтоні.
Вулиця без штабу
Друге, що впадає в око, це те, як ця хвиля влаштована. Вона зовсім не схожа на класичний європейський протест, де профспілка оголошує дату, друкує листівки і веде колону.
Дату головного дня, 17 жовтня, ніхто з профспілок не призначав. 7 вересня її запропонував у TikTok акаунт під назвою "V2", за яким стояв нікому не відомий молодий автор. Аргумент у нього був побутовий: субота на початку осінніх канікул, тож прийти зможуть усі. Протестувати він пропонував проти ціни на пальне. Потім автор взагалі відмовився щось організовувати, але дата вже жила своїм життям. За даними сервісу моніторингу Visibrain, на які посилається La Clé Publique, з 27 вересня в мережах з'явилося близько 460 тисяч публікацій про 17 жовтня, а відео в TikTok із цією датою набрали 132 мільйони переглядів. Напередодні на спільній онлайн-карті було позначено близько 1500 акцій, тоді як МВС очікувало приблизно 500.
Ще одна деталь показує, наскільки змінилася природа протесту. У грудні 2018 року ліцеїсти приєдналися до "жовтих жилетів", коли ті були на піку. Цього разу все навпаки: ветерани "жилетів" Максим Ніколь і Жером Родрігес поступово стали під дату, яку нібито обрала молодь.
Коли влада закрила сотні ліцеїв і перевела навчання в онлайн, учні вигадали "е-блокаду": масово поширювали посилання на онлайн-уроки, щоб зірвати заняття. Аналітики OSINT зафіксували ще одну характерну річ: у регіоні Прованс-Альпи-Лазурний берег близько 15 ключових акаунтів доводили окремі ролики до 1,4 мільйона реакцій. Це рівень охоплення великої організованої кампанії, але жодної організації за ним не видно. Держава відповіла масовими арештами: до 8 жовтня поліція провела 6877 затримань під варту, 86% з них стосувалися неповнолітніх.
Але найважливіше інше: протест має два шари, і з часом вони розходяться. Перший шар становить мирна маса: школярі, вчителі, батьки, профспілки. Другий становить силова периферія, яка дорослішає буквально щотижня. 17 жовтня міністр внутрішніх справ Нуньєс заявив, що переважна більшість затриманих уже повнолітні, і назвав це прямо: це не ліцейний рух. У Льєжі ще до середини жовтня частка неповнолітніх серед затриманих впала з 70% до 50%, а місцева поліція говорила про "профілі, які не мають нічого спільного з учнями".
Географія хвилі теж промовиста. Її ядро становлять Франція і франкомовна частина Бельгії. На півдні, в Іспанії та Португалії, власна причина: житло і зарплати. Італія відверто копіює: учні окупують школи під гаслом "Зробимо як у Франції". В Австрії протестують через університетський бюджет, на Балканах за своїми сценаріями. А Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина і Румунія за ці тижні масових виступів не мали.
Французька служба Viginum, яка відстежує іноземні впливи в мережі, не знайшла значущої іноземної операції за поширенням заклику на 17 жовтня. Аналітики OSINT сформулювали це коротко: мобілізація не інструментована ззовні, вона "підхоплена і продовжена". На цьому розрізненні і варто зупинитися: підхопити означає не створити, але й не пройти повз.
Хто підбирає картинку
Подивимося, хто саме підхопив.
Найвідвертіше діяв Тегеран. 6 жовтня Іран викликав французького посла через "насильство" щодо учнів, а наступного дня Франція у відповідь викликала іранського посла через дезінформацію, яку поширювали офіційні акаунти іранського МЗС. 10 жовтня студенти пікетували посольство Франції в Тегерані. Іронія ситуації очевидна: у січні сам Іран придушив протести, і за даними його ж влади тоді загинули понад 3 тисячі людей.
Російський сегмент працював тонше. Мережі, пов'язані з Росією, активно поширювали відео з протестів. NewsGuard виявив, що серед них були кадри з пенсійних протестів 2023 року, які видавали за нинішні. Ще одне відео показувало десятки темношкірих чоловіків, які йдуть на поліцію біля Північного вокзалу Парижа, з підписом про "африканців на шкільних протестах". Цей ролик спершу показав RT, а розходився він серед аудиторії, налаштованої проти міграції.
Свою версію запропонували і американські праві медіа. 16 жовтня FrontPage Mag написав, що студентські бунти у Франції, Албанії та Індії є "ефектом USAID" і роботою лівого апарату неурядових організацій. Індійське праве видання Organiser подало європейські заворушення як "лівоісламістську мобілізацію".
Звідси важливий висновок: та сама картинка з паризьких вулиць розходиться протилежними аудиторіями з протилежним змістом. Для лівих це "поліцейський терор", для правих "африканці і ліві радикали". Протестувальникам від цього не легше. Зате саме так спалена ратуша Ліможа стає аргументом у чужих руках.
Трек, якому потрібен виборець
Тепер про того, хто отримує найбільше.
Пропозиція повернути Європу до російського газу не з'явилася цієї осені. Ще навесні 2025 року, за даними Politico, Стів Віткофф, який сам говорить про дружбу з Путіним, доручив своїй команді скласти список усіх американських енергетичних санкцій проти Росії, щоб готувати їх зняття. Тоді ідея не знайшла опори в Білому домі.
У жовтні 2026 року вона вже стала політикою. 9 жовтня Мінфін США видав генеральну ліцензію, а 14 жовтня 12 сенаторів від обох партій назвали домовленість з Москвою щодо дизельного пального зрадою українського народу. Потім Трамп підписав указ про зняття частини санкцій за "законом Грема". А в публікації NYT, яку переказує Ukraine Today, є фраза, яку варто тримати в голові до кінця тексту: хоча європейські політики публічно відмовилися від російського газу, виборці в Європі, як і в Америці, неминуче захочуть дешевшої енергії. Європейські чиновники, за тими ж даними, визнають, що повернення російського газу знизило б ціни.
Ось головна проблема для цього треку: Брюссель стоїть. У січні ЄС ухвалив регламент про поетапну відмову від російського газу. За переговорним столом аргумент "зніміть санкції і купуйте в Москви" не проходить.
Я стверджую, що саме тут і проходить межа, після якої вулиця стає головним інструментом. Якщо аргументи за зняття санкцій не працюють за столом, змінити позицію уряду може тільки виборець. Протестувальникам при цьому не обов'язково вимагати російського газу. Людина, яка страждає від спраги, не уточнює, з якого крана вона хоче пити: досить самої спраги, а висновок зробить той, хто тримає кран. Перші ознаки цього вже є. 15-16 жовтня лідери ЄС на саміті вимагали спільних дій проти подорожчання енергії, а прем'єр Фінляндії Петтері Орпо прямо заявив, що людям і компаніям треба гарантувати дешеві ціни. Від вимоги "дешево" до вимоги "дешево за будь-яку ціну" дистанція невелика.
Календар і намір
Двох речей вистачає, щоб цей трек не виглядав абстракцією: виборчого календаря і письмово зафіксованого наміру.
Календар такий. 29 листопада проходять дострокові вибори в Іспанії, далі у Франції, Італії та Польщі. Професор права ЄС Альберто Алеманно назвав це безпрецедентним "суперциклом" національних виборів і прямо сказав, що протести опиняться в центрі кожної з цих кампаній.
Намір зафіксовано в документі. Стратегія національної безпеки США, опублікована в грудні 2025 року, говорить про "вирощування опору" нинішньому курсу Європи всередині європейських країн і про підтримку "патріотичних" партій. Це не реконструкція і не витік, а офіційний текст.
Іспанія в цьому сюжеті має особливе місце. Вона єдина в НАТО відмовилася від 5% ВВП на оборону ще на саміті в Гаазі в червні 2025 року, а потім відмовилася надати бази для війни з Іраном. У липні 2026 року Трамп оголосив про припинення економічних контактів з Мадридом. Тоді Іспанія отримала ляпаса за непокору в питанні оборони. Зараз трек інший: йдеться вже не про внески до НАТО, а про повернення Росії в роль енергетичного партнера Європи.
Є ще один механізм, і він, можливо, важливіший за все інше. Щоб вулиця працювала на чужий інтерес, протестувальникам навіть не треба його поділяти. Ліва молодіжна хвиля з погромами, мародерством і спаленими ратушами штовхає наляканого виборця до партій "закону і порядку". Саме такі партії американська стратегія і називає "патріотичними". А рамки "африканці на протестах" і "лівоісламістська мобілізація", які вже ходять мережею, роблять цей поштовх сильнішим.
Золото не буває 1000 проби
Чесний аналіз мусить показати і те, що в схему не вкладається.
В Іспанії протести б'ють передусім по Народній партії, Vox і каталонській Junts, які 2 жовтня провалили урядові житлові декрети. А Vox серед іспанських партій ідеологічно найближча до Трампа. Санчес на хвилі протестів призначив дострокові вибори і будуватиме кампанію саме на темі житла. В Албанії протест виріс з опору курорту на південному узбережжі, пов'язаному з тим самим Кушнером, а прем'єр Еді Рама звинувачує "іноземні руки", не називаючи жодної і не наводячи доказів. А єдиний марш, де прозвучало гасло "Мир з Росією", берлінська акція руху Projekt M1llion, зібрав близько 2600 людей.
Але золото не буває 1000 проби. Жоден великий соціальний процес не працює як годинник з одним заводом. Протест, який має реальну причину, неминуче розходиться в різні боки, і окремі його гілки б'ють не туди, куди вигідно тому, хто на ньому заробляє. Винятки показують, що вулиця жива, а не намальована. Але вони не скасовують головного вектора: рахунок за енергетичну кризу оплачують європейці, а аргумент від цієї оплати отримує трек повернення російського газу.
Листопад покаже
Отже, що сталося. Європейська вулиця вийшла через реальний біль: дорогу енергію, діряві бюджети і зрізані освітні програми. Цей біль має конкретне походження: війну з Іраном, розпочату у Вашингтоні. Ті самі люди у Вашингтоні тепер пропонують Європі вихід, від якого найбільше виграє Москва, а вулиця дає їм найсильніший аргумент: дешевизни хоче виборець.
Найближчий місяць покаже, наскільки ця логіка спрацює. 2 листопада у Франції відкриються ліцеї, і рух або повернеться на вулиці, або згасне за канікули. 11 листопада Іспанія вийде на загальний страйк, а 29 листопада вибере новий парламент. Перевіряти варто не гасла на вулицях, а те, що з'явиться в заявах урядів і партій. Якщо під тиском вулиці хтось у Європі першим вимовить формулу "зняти санкції заради дешевої енергії", стане ясно, хто першим відчинив кран.
