Збиток став ідеальним продуктом, а війна - ідеальною схемою його виробництва

Економіка збитків - це не публіцистична метафора і не лайка. Це опис системи, в якій сам процес витрачання ресурсу став основним способом отримання прибутку. Різниця зі звичною економікою лежить не в масштабах крадіжки і не в якості управління, а в тому, де саме розташована точка, яка приносить дохід.

У нормальній економіці прибуток виникає на різниці між витратами і результатом. Продавець зацікавлений у тому, щоб витрати були меншими, а результат більшим, і збиток для нього небажаний із найпростішої причини: він з'їдає цю різницю. Увесь устрій ринку, від конкуренції до процедури банкрутства, придуманий рівно для того, щоб відсіювати тих, хто виробляє збиток. А тепер уявіть систему, в якій збиток перестав бути наслідком і став виробом. У якій він не трапляється, а виготовляється.

Де народжується товар

Будь-яку розмову про державу варто починати не з ідеології, а з бухгалтерії, бо ідеологія тут вторинна і обслуговує цифру.

У країни є три потоки, які сходяться в одній точці. Перший - власність, що приносить ренту: надра, земля, інфраструктура, порти, труби, частоти. Усе те, що дісталося від географії і від попередніх поколінь і дає дохід самим фактом свого існування. Другий потік - населення, яке своїми податками створює прибуток, що осідає в бюджеті. Третій - державні підприємства, за утримання яких платить той самий народ, прибуток вони дають своїм справжнім хазяям, але й у бюджет від них капає достатньо, щоб казан не порожнів.

Три потоки, один казан. І ось тут закінчується підручник з економіки і починається практика. Бо в такій системі бюджет не є ні інструментом розвитку, ні страховим фондом нації, ні втіленням спільної волі. Бюджет стає товаром. Мабуть, єдиним по-справжньому цінним товаром, який країна виробляє як політична одиниця. І продають цей товар ті, кого прийнято називати владою.

Товар, у якого немає покупця

У будь-якого продавця є мрія: збут без ринкового ризику. Гарантований покупець, гарантована оплата, ціна, яку призначаєш сам. У звичайній економіці такого товару не існує. У державній він є, і називається він державне замовлення.

Держзамовлення ідеальне саме тому, що в ньому скасовані всі ринкові закони одразу. Покупець не може відмовитися від угоди, оскільки бюджет зобов'язаний бути витрачений, і неосвоєні гроші для розпорядника гірші за вкрадені. Ціна не перевіряється конкуренцією, вона малюється. Якість не перевіряється споживачем, бо споживачем призначено абстракцію під назвою "державний інтерес". Звідси простий висновок: головні торги сучасності йдуть не за ринки збуту і не за родовища, а за доступ до бюджетів. Беруть у них участь корпорації та фінансово-промислові групи, для яких країна цікава не як територія, а як каса.

Завдання влади на час каденції формулюється в цій логіці гранично відверто: максимально вигідно для себе продати ресурси країни і державні контракти, а залишок бюджету спалити. Силовий апарат у такій конструкції теж зайнятий комерцією. Він торгує франшизою державних інтересів, і надприбуток виникає саме там, де ці інтереси зраджують.

Збиток за планом

Тепер зберемо механізм цілком. Прибутки в такій системі приватизують, витрати націоналізують, і це не збій, не витрати зростання і не окремо взята корупція. Це конструкція, яка працює штатно.

Корупція паразитує на системі і боїться розголосу. Економіка збитків розголосу не боїться, бо збиток у ній є законним, задекларованим, затвердженим результатом. Довгобуд тут вигідніший за будівництво, бо будівництво колись закінчиться, а довгобуд можна фінансувати десятиліттями. Реформа вигідніша за працюючий інститут, бо працюючий інститут перестає вимагати грошей, а реформу можна проводити нескінченно. Критерієм успіху менеджера стає не те, що він збудував, а те, скільки він освоїв.

Збиток виробляють навмисно. Його планують, на ньому будують стрімкі кар'єри і шалені статки. І тут варто уточнити, хто платить за рахунками, бо в цій схемі немає жодного зайвого учасника. Видаткову частину оплачує населення, своїми податками і своїм рівнем життя. Люди в такій економіці стають новою нафтою: їх не питають, з них добувають.

Чому війна виявилася зручною

І ось у цій парадигмі війна перестає бути лихом. Вона стає ідеальною схемою, і річ навіть не в обсягах.

Війна скасовує рівно ті процедури, які заважали працювати раніше. Таємність скасовує аудит: перевіряти витрати стає не просто важко, а підозріло. Терміновість скасовує конкурс: тендер замінюється прямим договором з єдиним постачальником, який опинився поруч. Патріотизм скасовує запитання: людина, яка питає про ціну бронежилета, автоматично потрапляє в розряд ворогів. А головне, війна списує результат. Усе, що не доїхало, не спрацювало і не існувало взагалі, можна віднести на противника, на логістику, на обставини непереборної сили.

У Росії ця схема розгорнулася на повний зріст і спустилася до роздрібу. Нагорі бюджети, внизу благодійні збори на аптечки, шкарпетки і ліхтарики для тих, кого держава відправила воювати, але одягнути і спорядити забула. Між цими двома поверхами немає суперечності, це один і той самий механізм, просто на різній висоті. Російському населенню варто було б розібратися не в стрілочках на картах, а в елементарній арифметиці: скільки виділили, скільки дійшло і де осіло те, що не дійшло. Але саме таке з'ясування там давно і успішно прирівняне до інакодумства, і коло замкнулося: спершу заборонили питати, а потім на місці, де не питають, виросло рівно те, що й мало вирости.

З цього випливає річ, яку варто тримати в голові за будь-якої розмови про мирні ініціативи. Систему, для якої збиток є основним продуктом, неможливо вмовити припинити його виробництво, бо припинення означає закриття найприбутковішої статті і втрату доходу для всіх, хто на ній стоїть. Така система зупиняється не тоді, коли усвідомлює ціну, а тоді, коли закінчується ресурс, з якого вона цей збиток виготовляє. Бити треба не по совісті, її там немає. Бити треба по джерелу фінансування, і вся історія останніх місяців з ударами по нафтопереробці та падінням експортної виручки - це розмова саме тією мовою, яку в Москві розуміють без перекладача.