Фонд Східна Європа, у якому сховався Федоров, будував е-демократію на софті з Росії
Після публікації про бронювання Михайла Федорова мені поставили одне й те саме питання разів двадцять: а що це взагалі за фонд такий, у якому ексміністр оборони раптом виявився критично важливим працівником?
Відповідаю. І відповідаю не з чистого аркуша, бо що це за фонд, я з'ясував ще у 2018 році. Тодішній матеріал так і називався: "Відкрите місто" - чорна діра, куди Фонд Східна Європа поховав понад 5 мільйонів доларів грантової допомоги. Це була оцінка обсягу донорських коштів, які пройшли через цей проєкт і не дали результату, співмірного з витратами. Відтоді змінилося багато чого. Не змінилося головне.
Місія, від якої пахне патріотизмом
Почнемо з красивого. Місія фонду, як він сам її формулює на своєму сайті, звучить так, що хоч на стіну вішай: "Місія Фонду - сприяти соціальному та економічному розвитку України, мобілізуючи ресурси, зміцнюючи громади та підтримуючи партнерство громади, влади та бізнесу".
А? Скажіть як круто!
А тепер те саме, тільки моїми словами. Мобілізувати гроші цілого ряду західних донорів для того, щоб розгорнути в Україні платформу, яку до того зробили і обкатали в Пермі. Чи відчуваєте, як запахло патріотизмом?
Згадується чомусь Михайло Євграфович з його: "На патріотизм стали напирати, мабуть, прокралися".
Ось тільки ні. Я не кажу про крадіжку і не звинувачую нікого в крадіжці. Я кажу про інше, і воно, як на мене, значно цікавіше: про системну, добре відпрацьовану роботу з імітації розвитку демократії. Бізнес-концепція фонду, як я її бачу, побудована саме на розпорядженні грошима, що виділяються донорами на розвиток демократії, переважно цифрової, в Україні. Не на освоєнні. Саме на розпорядженні: фонд отримує донорські кошти і сам вирішує, кому і на що їх віддати.
Проєктів у фонду багато, але найбільш знаковий, до появи "Дії", це "Відкрите місто".
Продукт із Пермі, який приїхав робити нам демократію
Платформа, яку фонд розгорнув в Україні під назвою "Відкрите місто", за візуальними і функціональними ознаками є версією російського сервісу StreetJournal. Це не таємне знання і не результат злому: достатньо покласти поруч архівні скріншоти двох сайтів.
Розробкою StreetJournal займалися програмісти з Пермі ще з грудня 2009 року, і треба віддати їм належне: вони зуміли встановити прямі стосунки з місцевою адміністрацією під час так званої "пермської культурної революції", вбудувавши процес надсилання повідомлень в офіційний діловий обіг регіону.
Стосунки тривали недовго і завершилися разом з відставкою ініціатора тієї "революції", губернатора Олега Чиркунова. Але проєкт на цьому не закінчився. Розробники знайшли новий спосіб його застосування, а заразом і спосіб фінансувати "розвиток" платформи коштом держави. Аж до 2015 року, судячи з публічної звітності, робота над проєктом велася за рахунок гранту, виділеного відповідно до розпорядження президента Російської Федерації Володимира Путіна від 17.01.2014 № 11-рп, на підставі конкурсу, проведеного Фондом ІСЕПД.
За ці грантові гроші з'явилася ціла лінійка продуктів, які й досі можна знайти в магазинах додатків: "Відкрите місто Єкатеринбург", "Відкрите місто Обнінськ", OpenCity UA. Всі вони, за даними самих магазинів, востаннє оновлювалися у 2015 році. З Google Play ситуація ще гірша: StreetJournal, "Народний контроль", "Єкатеринбург - Відкрите місто", "Обнінськ - Відкрите місто" не оновлювалися з 2012-го і давно нікого не цікавлять. Єдиний продукт, який росіяни випустили у 2017 році, називався "Мій Пермський край".
Тепер найголовніше, і тут я формулюю власну оцінку, а не факт. Я переконаний, що технологічна відсталість цього продукту була не проблемою вибору, а причиною вибору.
Поясню чому. Готове, зручне і перспективне рішення закриває питання і закриває фінансування разом з ним. А продукт, який уже на старті вимагає ремонту, підтримки і нескінченної модернізації, живе роками і роками ж виправдовує асигнування. Іншими словами, як на мене, купувалося не рішення, яке зняло б проблему, а сама проблема, на вирішення якої потрібно в рази більше грошей, ніж на початкову розробку. Саме за цим патерном, на мій погляд, потім будувалася більшість українських цифрових досягнень. І треба визнати, вдалося блискуче.
Черга донорів
А донорів у фонду не просто багато. Їх, за його власним публічним переліком, неймовірна кількість.
Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) Всесвітній дитячий фонд (WCF) ДТЕК Інститут громадянського суспільства Координатор проєктів ОБСЄ в Україні Міністерство закордонних справ Королівства Нідерландів Посольство Королівства Норвегія в Україні Посольство США в Україні Посольство Фінляндії в Україні Посольство Швейцарії в Україні Філіп Морріс Україна Рада Європи Європейський Союз Всесвітня єврейська допомога (WJR) Фонд Євразія Фонд "Монсанто" FHI Development Фонд Ч.С. Мотта Шведське агентство з питань міжнародного розвитку (SIDA) Швейцарська Конфедерація ChildFund Deutschland e.V. JT International UniCredit Foundation
Уявіть цей список і уявіть під ним платформу пермського походження, у якій на першому етапі навіть дизайн не потурбувалися перемалювати. Порівняйте два скріншоти, російський і український, і ви побачите одну й ту саму собаку, одну й ту саму верстку, ту саму синю плашку. Змінили мову і колір логотипа.
В Україні платформу вперше розгорнули у 2013 році в Луцьку, рідному місті пана Ляха. З ходу вона не злетіла, але, як на мене, цього від неї і не вимагалося. Бо якби платформа одразу спрацювала, під що тоді просити гроші на її впровадження?
Кошти на "розробку" були використані, і можна було переходити до наступного етапу: до масштабування.
Найактивніша фаза почалася у 2015-му, коли для розвитку проєкту в тому ж Луцьку створили Асоціацію відкритих міст. Звідти й розпочався наступ на країну: на першому етапі підключили 9 міст, а до 2017 року в асоціації було вже 60. З'явилися нові партнери, нові програми, форуми і тренінги, під які потрібні були нові асигнування.
Що з цим усім сьогодні
За вісім років фонд не просто вижив. Він виріс.
Швейцарська програма EGAP, та сама каса, з якої будувалася "Держава в смартфоні", виконується Фондом Східна Європа спільно з фондом Innovabridge і в партнерстві з Мінцифрою вже не до 2023 року, як планувалося, а до 2028-го. 7 червня 2024 року Федеральна рада Швейцарії схвалила нове фінансування програми на 58,7 мільйона франків. Тобто ще п'ять років і ще майже шістдесят мільйонів.
Віктор Лях, який прийшов у фонд виконавчим директором у 2008 році і став президентом у 2012-му, президентом і залишається. За його власними словами, фонд інвестував в Україну близько 30 мільйонів доларів, із них 7 мільйонів пішло на підтримку понад 400 громадських організацій, а команда фонду разом з Мінцифрою зробила понад 60 державних електронних послуг.
Портфель теж розрісся. Дія.Освіта, стратегічним партнером якої є EGAP, у 2025 році взяла золото міжнародної премії QS Reimagine Education. CDTO Campus, який готує державі керівників з цифрової трансформації. GovTech Lab Ukraine з конкурсами для стартапів. Програма DTA за гроші USAID і UK Dev, яку виконував Фонд Євразія, тобто материнська структура тієї самої мережі. Меморандуми з обласними військовими адміністраціями. Спільні проєкти з Мінсоцполітики. Індекс цифрової трансформації регіонів.
Куди не кинь, скрізь фонд. Це вже не благодійна організація у побутовому розумінні слова. Це, як на мене, паралельне цифрове міністерство з власним бюджетом у валюті і власними інтересами.
Арифметика "Відкритого міста"
А що ж сам проєкт, з якого все починалося?
Уявіть, він і досі живий. Умовно. Стара платформа opencity.in.ua переїхала на новий домен у складі платформи Е-DEM, сторінка проєкту у фейсбуці свого часу оголосила, що припиняє функціонування, а сервіс тим часом працює.
Але найцікавіше це цифри. Сайт Асоціації відкритих міст повідомляє, що платформою користуються 55 міст і громад. Сайт програми EGAP повідомляє, що користуються 70 громад. Стара версія платформи досі рапортує про 60 підключених міст. А нова версія показує повідомлення зі 101 міста України.
Чотири цифри одного проєкту на чотирьох сайтах одних і тих самих людей. У проєкту, головна ідея якого це прозорість і підзвітність влади перед громадянами.
І це, до речі, рівно те, про що я писав у 2018-му. Тоді, за моїми тодішніми підрахунками, з 60 міст в асоціації реально залишилося 28, а архітектура сервісу не дозволяла аналізувати накопичені дані з простої причини: щоб сервіс не ліг, дані щомісяця просто видалялися. Платформа, створена для того, щоб громада бачила динаміку проблем свого міста, не вміла зберігати цю динаміку.
Зате вміла інше. Вона вміла бути рядком нескінченних витрат у грантовій заявці.
А хтось взагалі перевіряв "Відкрите місто" на вразливість?
Тепер питання, яке я маю поставити, бо його чомусь не поставив ніхто інший.
У 2014 році Росія напала на Україну. Платформа пермського походження після цього нікуди не зникла: її продовжили розгортати по містах, підключати нові громади і фінансувати з донорських програм. Мобільний застосунок OpenCity UA, який лежав в одній продуктовій лінійці з єкатеринбурзьким і обнінським, за даними магазину востаннє оновлювався у 2015 році, тобто роками висів у телефонах українців без жодних оновлень безпеки. На архівному російському скріншоті карта підвантажується з Яндекса, на українському вже стоїть Google, а отже, хтось колись цю заміну робив і десь має бути рішення про неї.
Одразу скажу, чого я не стверджую. Я не стверджую, що через цю платформу відбувався чи відбувається витік даних. Я не стверджую, що хтось у Росії отримував з неї інформацію. Я не маю таких доказів і не бачив жодного документа, який би це підтверджував.
Але я не бачив і жодного документа, який би це виключав. І це, як на мене, значно гірше.
За вісім років я не знайшов у відкритому доступі жодного свідчення того, що російська платформа, яка збирає геоприв'язані повідомлення громадян про стан інфраструктури десятків українських міст, бодай раз була перевірена на предмет походження коду, на канали передачі даних, на місце фізичного розміщення серверів і на сторонні сервіси, зашиті в її сторінки. Ні аудиту від донора, ні висновку Держспецзв'язку, ні атестата відповідності комплексної системи захисту інформації, ні бодай публічної заяви самого фонду про те, що така перевірка проводилася.
Причина, до речі, лежить на поверхні і виглядає елегантно. Платформа сама себе вивела за межі державного ресурсу: на всіх її версіях висить попередження, що листування на ній не має статусу офіційного. Не державна система, значить, і вимоги до захисту державних систем на неї не поширюються. Зручно.
І ще одна деталь, яка розширює це питання далеко за межі фонду. З 2018 року "Відкрите місто" існує вже не саме по собі, а як сервіс платформи E-DEM, яку Фонд Східна Європа створював разом з тодішнім Державним агентством з питань електронного урядування. Тобто держава в певний момент стала співавтором. А отже, і питання про те, хто перевіряв безпеку цього господарства, адресується не тільки фонду.
Чим виявився Фонд Східна Європа
Тепер зберемо все докупи, і стане очевидно, чому цей сюжет не про давню платформу.
Фонд Східна Європа ніколи не був спонсором. Він був і є розпорядником: тим, хто отримує донорські гроші і вирішує, кому їх віддати, за якими правилами і без будь-якого Prozorro, бо умови гранту цього не вимагають. Саме через цей контур пройшов вибір головного підрядника "Дії". Саме з цієї каси оплачувався бренд "Дії". Саме ця структура десятиліттями вибудовувала кадровий ліфт, у якому робилися біографії, бренди і місця в міжнародних рейтингах.
І саме в цій структурі, за оприлюдненою народним депутатом Олексієм Гончаренком інформацією, у липні 2026 року отримала бронювання від мобілізації людина, яка за два дні до того була міністром оборони і розповідала країні про боротьбу зі штучним бронюванням. Нагадаю: саме бронювання оформлює роботодавець, але статус критично важливого підприємства, без якого воно неможливе, надає держава. Тому питання тут не до фонду, а до тих, хто цей статус підписав і хто досі не оприлюднив ані дати рішення, ані пункту, за яким його ухвалено.
Донорів, судячи з усього, не хвилює, що частиною сервісів, які виробляє ця система, користуються буквально з-під палиці. Донорам пояснюють, що це українці недолугі і не доросли до інструментів е-демократії.
І тут я хочу бути гранично точним. Я не стверджую, що Фонд Східна Європа, його президент чи його співробітники вчинили злочин. Я не стверджую, що донорські гроші викрадені. Це може встановити виключно суд,.
Я стверджую інше, і це моя оцінка, побудована на відкритих даних. Модель, за якої розпорядник донорських коштів сам обирає підрядника, сам оцінює результат і сам звітує про досягнення, зі своєї природи не має механізму, який зупинив би нескінченне фінансування продукту, що не працює. І поки такого механізму немає, публікація чотирьох різних цифр про одну платформу на чотирьох сайтах однієї структури буде не аварією, а нормою.
А далі лише питання, на які я хотів би отримати відповіді.
Чому донори восьмий рік поспіль підтримують модель, результати якої вони самі не перевіряють незалежно від виконавця? Чому діяльність структур, що розпоряджаються сотнями мільйонів донорських коштів, не викликає жодного публічного інтересу у наших правоохоронців? І чому саме такі структури виявляються критично важливими настільки, що їхні співробітники не підлягають призову?
