Медіатор Олег Горецький почав серію романів, які вчать українців домовлятися без суду
Як переконати людину, що суд не найкращий спосіб вирішити конфлікт? Можна показати їй статистику. Можна прочитати лекцію про Гарвардську модель переговорів і Закон України "Про медіацію" 2021 року. А можна зробити те, що зробив практикуючий медіатор Олег Горецький: написати роман про кохання, каву і розлучення, у якому читач сам, без жодних лекцій, доходить висновку, що воювати дорожче, ніж говорити.
Горецький має всі підстави говорити про медіацію мовою фахівця. За його плечима дисертаційне дослідження процедур примирення в цивільному судочинстві і десятки медіацій, від сімейних спорів до корпоративних конфліктів. Він автор практичного посібника "Сам собі медіатор" для людей, які опинилися в конфлікті і хочуть вийти з нього з мінімальними втратами. Але посібник, хоч би яким він був корисним, читає той, хто вже шукає вихід. А більшість людей у конфлікті вихід не шукають: вони шукають, як перемогти.
Саме тому Горецький пішов іншим шляхом і почав серію романів про життєві ситуації, у яких медіація виявляється не юридичною процедурою, а єдиним способом урятувати те, що людям справді дороге.
Перший роман серії, "Друга спроба", вже вийшов. Його героїв, Марту і Андрія, легко впізнати, бо таких історій в Україні тисячі. Вони розлучились півтора року тому, поділили квартиру і друзів, але так і не змогли поділити київську обсмажувальню кави "Зерно", яку 12 років будували разом. Одного ранку Марта дізнається від бариста, що колишній чоловік за її спиною продає компанію великій мережі. Реакція цілком передбачувана: позов, арешт частки, "побачимось у суді". Знайомо, чи не так?
Далі починається те, чого в юридичних драмах зазвичай не показують. Героїня вночі сідає за кухонний стіл і чесно рахує ціну своєї справедливості: роки процесу, арештовані рахунки, 24 працівники без зарплати, постачальники, які не чекатимуть. І розуміє, що навіть виграний суд лишить її власницею порожнього цеху. Медіаторка Віра Сахно, колишня суддя з рудим котом на підвіконні, у романі формулює це коротко: "Люди судяться за принцип, а виграють папір".
Цікаво, що в романі немає жодного повчального відступу. Інструменти медіації з'являються в самому сюжеті: питання "навіщо" замість суперечки про "хто правий", окремі конфіденційні розмови з медіатором, пастки мислення, у які потрапляють обидва герої, маніпулятор, який заробляє на чужій сварці, і угода, переписана так, щоб у ній не лишилося жодної двозначності. Наприкінці кожного розділу стоїть коротка нотатка з робочого щоденника медіаторки, написана її голосом, з іронією і без імен, бо конфіденційність у цій історії така ж героїня, як і самі персонажі.
Чому саме роман? Відповідь дає практика, на яку спирається сам Горецький. Судові рішення в Україні добровільно виконуються лише у 20-25% випадків. Медіаційні угоди виконуються добровільно у 80-90% випадків. Різниця разюча, і пояснюється вона не жорсткістю санкцій, а тим, що людина охочіше виконує рішення, яке ухвалила сама. Цю думку можна пояснити в посібнику. А можна дати читачеві прожити її разом із героями, і тоді вона запам'ятається назавжди.
Серія на цьому не зупиниться. Наступний роман, "Ворог за столом переговорів", уже в роботі. Цього разу по різні боки столу сидітимуть двоє адвокатів у корпоративному спорі за київську кондитерську фабрику: вона захищає засновницю, він представляє інвестиційний фонд, який хоче її витіснити. Кожен упевнений, що виграє суд, і кожен вважає іншого втіленням усього найгіршого в професії. Чим закінчиться ця війна, читачі дізнаються незабаром.
