Наглядова рада: орган, у якого є вся влада і жодної відповідальності
Уявіть собі посаду, на якій вам платять кількасот тисяч гривень на місяць, ваш робочий графік складається з десятка засідань на рік, вимірюваних показників ефективності для вас не існує, а коли підприємство, яке ви наглядали, виявляється центром корупційної схеми на сто мільйонів доларів, найгірше, що з вами може статися, це дострокове припинення повноважень. Не відшкодування збитків. Не позов. Не кримінальна справа. Просто вас більше не запрошують.
І навіть це ще не вся картина. Бо якщо вас таки почнуть питати, ваших адвокатів, вашу заставу і ваші судові витрати оплатить страховий поліс, куплений тим самим державним підприємством, у якому вкрали гроші. Тобто за рахунок тих самих платників податків, чиї гроші ви не вберегли.
Це не гіпербола і не фігура мови. Це буквальний опис української конструкції, і далі я розкладу її по деталях.
Патерн, який неможливо не помітити
Почнімо з хронології, бо в ній видно закономірність, яку жодна прес-служба не пояснить.
23 грудня 2023 року Олексій Гончарук звільняється з посади незалежного члена наглядової ради "Укроборонпрому". Саме тоді, коли про корупційні схеми на сотні мільйонів гривень під наглядом цієї самої ради вже відомо.
10 листопада 2025 року НАБУ і САП проводять операцію "Мідас". Обшуки в центральному офісі "Енергоатому" і в тодішнього міністра юстиції Германа Галущенка, який до того очолював Міненерго. Вилучено понад чотири мільйони доларів готівкою. Оприлюднено записи розмов про розподіл коштів.
11 листопада 2025 року, наступного дня, член наглядової ради "Енергоатому" Тимофій Милованов пише заяву про складення повноважень. У ній він констатує, що все стало бюрократичним, що раді роками розповідали, ніби все гаразд, і називає це глибокою неспроможністю. Пропонує створити незалежний комітет з етики та комплаєнсу.
Ці три дати я взяв зі свого ж матеріалу про втечу наглядових рад від відповідальності, і закономірність у них одна. Наглядові ради йдуть у відставку тільки після приходу детективів. Ніколи до. Завжди після.
І тут виникає запитання, яке жоден із тих, хто пише прощальні пости, собі публічно не ставить: а де ви були, коли це відбувалося?
Навіщо взагалі вигадали наглядові ради?
Щоб зрозуміти масштаб підміни, треба знати, з чого починалося.
Наглядова рада виросла з простої проблеми: власник фізично не може стояти за спиною директора цілодобово. Директор знає про компанію все, власник знає рівно стільки, скільки директор йому розповів. Отже, потрібен хтось третій, хто має право питати, повноваження звільняти і достатньо незалежності, щоб не боятися того, кого він питає.
Українську версію цієї конструкції збудували не самі українці. Реформа корпоративного управління почалася після Революції Гідності як відповідь на стан держсектору, у якому збитки ста найбільших держпідприємств у 2014 році сягали 119 мільярдів гривень. Ініціатором виступив ЄБРР, який у грудні 2014 року дав "Нафтогазу" суверенний кредит на 150 мільйонів євро з обов'язковою умовою реформувати корпоративне управління за стандартами ОЕСР. Далі реформа стала прямою умовою кредитування з боку МВФ і потрапила в меморандуми як структурний бенчмарк.
2 червня 2016 року Верховна Рада ухвалила закон № 1405-VIII, який створив правову базу для незалежних наглядових рад. Першою компанією з такою радою став "Нафтогаз". Айварас Абромавічус тоді формулював обіцянку прямо: незалежна наглядова рада має стати гарантією проти корупційних практик. Логіка була в тому, щоб усунути ручне управління і забезпечити незмінність курсу при зміні уряду чи президента.
Детально цю історію я розібрав у матеріалі про те, чому наглядові ради стали декорацією замість контролю. Тут важливий лише підсумок: за десять років існування ця система не запобігла жодному великому корупційному скандалу.
Що наглядова рада має право робити?
У масовій свідомості наглядова рада досі виглядає як щось на кшталт громадської ради при міністерстві: зібралися, послухали, порекомендували. Це докорінно неправильно, і саме на цьому непорозумінні тримається безкарність.
Після закону про вдосконалення корпоративного управління наглядова рада погоджує стратегію і річний фінансовий план, призначає і звільняє керівника підприємства, встановлює йому винагороду, формує підрозділ внутрішнього аудиту, обирає зовнішнього аудитора, ухвалює рішення щодо значних операцій і щодо операцій, у яких є заінтересованість посадових осіб. На членів ради покладено фідуціарні обов'язки: діяти виключно в інтересах підприємства, добросовісно і розумно.
І окремим рядком, майже прописом: органи товариства, крім загальних зборів, не мають права давати наглядовій раді вказівки щодо покладених на неї функцій.
Тобто це не дорадчий майданчик. Це орган, який фактично керує підприємством разом з його директором і має над директором владу.
Юлія Свириденко сформулювала це гранично чітко в листопаді 2025 року, розпускаючи наглядову раду "Енергоатому": уся повнота важелів впливу, від призначення менеджменту до контролю за діяльністю компанії, лежить на наглядовій раді, уряд у її діяльність не втручався, і саме вона має нести відповідальність за ситуацію в компанії.
Тримайте цю фразу в голові. У ній сховане все, тільки читати її треба до кінця.
Що саме наглядові ради не помітили?
Тепер перелік того, що відбувалося під цим пильним наглядом. Не для драматизму, а тому, що масштаб має бути видно.
ПриватБанк. Розслідування Kroll підтвердило збитки щонайменше на 5,5 мільярда доларів за десять років. Понад дев'яносто п'ять відсотків корпоративних кредитів видавалися пов'язаним особам, усередині банку існувала тіньова структура з сотнями працівників для приховування схеми. Наглядова рада була підконтрольна власникам, які разом володіли дев'яноста двома відсотками акцій. Докапіталізація коштувала державі понад 155 мільярдів гривень.
"Нафтогаз" і премія Коболєву. У квітні 2018 року наглядова рада під головуванням британки Клер Споттісвуд схвалила преміювання команди за перемогу в Стокгольмському арбітражі на суму близько 46 мільйонів доларів, з яких особиста премія голови правління становила 22,4 мільйона. За версією НАБУ, перевищення максимально допустимої суми, встановленої постановою Кабміну, склало 229 мільйонів гривень. Тобто рада, що складалася переважно з іноземців, не перевірила відповідність власного рішення українському законодавству. Більше того, вона передала питання внутрішнього контролю, антикорупційних програм і комплаєнсу до компетенції правління під керівництвом того самого Коболєва. Членів наглядової ради, включно з головою, так і не допитали за п'ять років слідства.
"Укрзалізниця". Рада з'явилася у червні 2018 року, після чого пішла серія справ: заволодіння 50 мільйонами гривень через контрольовані тендери, схема на 94,7 мільйона на трансформаторах із завищенням цін удвічі, майже 98 мільйонів через безтоварні операції у справі "Шовковий шлях". Спільна риса всіх епізодів одна: інформація надходила від НАБУ, а не від наглядової ради. У травні 2023 року, коли обшуки прийшли до голови правління, рада утрималася від будь-яких кадрових рішень.
"Енергоатом". Схема відкатів приблизно на сто мільйонів доларів. Наглядова рада, затверджена в червні 2024 року, сім місяців не могла розпочати повноцінну роботу. Формулювання НАБУ звучить як вирок усій моделі: стратегічним підприємством керували не топменеджери, не наглядова рада і не держава як власник, а стороння особа без формальних повноважень. Ярослав Железняк описав це ще коротше, порівнявши реформу зі старим "Жигулем", на який причепили значок "Мерседеса".
І тут напрошується розвилка, з якої немає третього виходу. Якщо ти член наглядової ради стратегічного підприємства і під твоїм наглядом роками крадуть сотні мільйонів, то ти або свідомо не дивився, або дивився і не побачив. У першому випадку ти співучасник. У другому професійно непридатний. В обох мають бути наслідки.
Відповідальність, яка існує лише на папері
Формально закон не є беззубим. Закон "Про акціонерні товариства" передбачає цивільно-правову відповідальність за збитки, завдані винними діями або бездіяльністю посадових осіб, відповідальність ця солідарна, а звільнитися від неї можна лише довівши відсутність своєї вини. Тобто тягар доказування частково лежить на самому члені ради.
Питання одне: хто натискає на курок?
Механізм називається похідний позов. Це позов в інтересах компанії до її посадової особи про відшкодування збитків, і подати його може або сама юридична особа, або акціонер із достатньою часткою. Планка спершу становила десять відсотків, згодом її знизили до п'яти.
А тепер зробіть просту арифметичну дію. У компанії, сто відсотків акцій якої належать державі, скільки акціонерів? Один. Держава. Тобто позов до членів наглядової ради, яку призначив уряд, може подати рівно та сама інстанція, яка цю раду призначала, і зробити це вона може лише публічно визнавши, що особисто відібрала на конкурсі тих, хто провалився, і що система відбору, яку роками показували донорам як досягнення, не працює.
Результат передбачуваний. За результатами дослідження, яке я проводив, не виявлено жодного випадку реального притягнення членів наглядових рад державних підприємств України до судової відповідальності за неналежне виконання обов'язків. Норма існує. Механізм існує. Практика не спрацювала жодного разу.
Ось тепер повернімося до формули Свириденко. "Уся повнота важелів лежить на наглядовій раді" плюс "рада повинна нести відповідальність" в українському виконанні означає буквально таке: у ради є вся влада і жодної відповідальності. Причому друга частина фрази була сказана в той самий момент, коли єдиною реальною санкцією стало звільнення.
Звільнення після викриття злочину це не відповідальність. Це втеча з місця події до прибуття поліції, з тією різницею, що поліція вже приїхала, але тих, хто мав запобігти, ніхто не зупиняє на виході.
Апофеоз: страхування наслідків за народні гроші
І ось тут історія набуває по-справжньому цинічного вигляду.
29 жовтня 2024 року, за два тижні до масштабних обшуків НАБУ, "Енергоатом" уклав зі страховою компанією "Колоннейд Україна" договір на страхування відповідальності голови та членів наглядової ради. Ціна питання 19,3 мільйона гривень. Страхова сума 390,92 мільйона.
Читайте повільно, що саме покривається. Витрати на захист застрахованих осіб. Витрати на попереднє розслідування. Витрати на заставу або запобіжні заходи. Витрати на обмеження прав на активи або свободи. Витрати на провадження з екстрадиції, до п'ятисот тисяч гривень на випадок.
Тобто державна компанія під час війни витратила майже двадцять мільйонів гривень платників податків на те, щоб застрахувати членів наглядової ради від арештів, судів і обмежень свободи. Слово "екстрадиція" в переліку варте окремої уваги: його вписують не тоді, коли вважають ризик теоретичним.
Тендер, до речі, виграла компанія без жодної конкуренції, бо більше ніхто не подав заявку. Умови виявилися настільки специфічними, що потрібний досвід мала лише одна фірма. З ким вона працювала раніше? З "Укрпоштою", "Укренерго", "Магістральними газопроводами України". Отже, це не разовий випадок, а усталена практика.
Складіть тепер два елементи докупи. Механізму притягнення до відповідальності немає, а на випадок, якщо він раптом запрацює, наслідки вже оплачені наперед з бюджету. Це не діра в конструкції. Це конструкція, добудована до логічного кінця.
Скільки коштує сам нагляд платникам податків?
Тепер про винагороди, бо саме вони найбільше дратують людей, і не без підстав.
Гонорари членів наглядових рад українських держкомпаній у п'ять-шість разів перевищують європейські аналоги. У польській PGNiG середня винагорода члена наглядової ради становить близько п'ятдесяти чотирьох тисяч гривень на місяць, у "Нафтогазі" понад триста тисяч. Максимальна базова річна винагорода члена ради "Нафтогазу" сягала 6 328 000 гривень, а витрати компанії на наглядову раду у 2024 році склали 33 мільйони. Сергій Лещенко, який засідає в наглядовій раді "Укрзалізниці" і водночас є позаштатним радником голови Офісу Президента, за 2021-2022 роки отримав 6,7 мільйона гривень.
Радник президента Владислав Власюк як член наглядової ради Сенс банку отримував від 650 до 680 тисяч гривень щомісяця. Не на рік. Щомісяця.
І на цьому тлі відбулася операція, яку я описував у матеріалі про постанову № 912. У 2024 році, на тлі скандалів, Кабмін ухвалив "Політику винагороди", яка прямо забороняла урядовцям отримувати оплату за роботу в наглядових радах. Логіка була зрозуміла навіть пересічному платнику податків: держава вже платить тобі зарплату за виконання функцій держави. Дві платіжки за одну спину це вже не служба.
8 липня 2026 року постановою № 912, підписаною Юлією Свириденко, цю заборону просто зняли. Не пом'якшили, не уточнили, а виключили відповідний пункт і додали новий, за яким член наглядової ради, у тому числі особа, уповноважена на виконання функцій держави, має право на оплату за рахунок підприємства. Ухвалили 8 липня, надрукували в "Урядовому кур'єрі" 15 липня, тобто наступного дня після публічної відставки самої Свириденко, коли вся увага країни була прикута до історії з Федоровим. Момент вибрано надто акуратно, щоб вважати його випадковим.
Карусель тих самих облич
Є ще одна деталь, без якої картина неповна. Незалежність, заради якої все будувалося, з'їдається зсередини звичайною кадровою каруселлю.
Турецько-британський банкір Шевкі Аджунер, колишній директор ЄБРР в Україні, очолював наглядові ради "Укрзалізниці" та "Укренерго" одночасно, а згодом опинився в Сенс банку. Тимофій Милованов пройшов шлях від Ради НБУ і посади міністра економіки до голови наглядової ради "Укроборонпрому" і члена ради "Енергоатому". Той самий Лещенко поєднує "Укрзалізницю" з посадою радника в Офісі Президента.
The New York Times у 2025 році підсумувала це без дипломатії: український уряд роками перешкоджав контролю через наглядові ради, наповнюючи їх лояльними людьми і залишаючи частину місць порожніми.
Незалежний директор, який завтра піде в іншу державну раду за призначенням того самого уряду, не має жодного стимулу сваритися з тим, хто ці призначення роздає. Він має рівно протилежний стимул.
Як це влаштовано там, де воно працює?
Тепер про закордонний досвід, і тут потрібна точність, бо міф про західну невідворотність шкодить не менше за міф про українську унікальність.
У США немає окремої наглядової ради над правлінням. Там однорівнева система, board of directors, у якому функцію нагляду виконують незалежні члени і комітети. Обов'язки директора сформульовані не постановою уряду, а судовою практикою. У 1996 році суд Делаверу у справі Caremark вивів окремий обов'язок нагляду: рада має створити систему отримання інформації про ризики і стежити, щоб та система працювала. У 2019 році Верховний суд Делаверу у справі Marchand проти Barnhill додав ключове: коли йдеться про mission critical напрям, тобто те, від чого залежить існування бізнесу, рада не може відбутися посиланням на регулярні звіти менеджменту.
Найгучніший приклад це Boeing. У вересні 2021 року суд Делаверу відмовився закривати справу проти ради директорів, визнавши безпеку літаків критично важливим напрямом нагляду, а сама рада не мала жодного комітету, відповідального за неї. Через два місяці справу врегулювали на 237,5 мільйона доларів, і це найбільша сума в історії делаверських справ такого типу. Ключова деталь, яку варто знати: усю суму сплатили страховики відповідальності директорів.
Так, там теж є страхування. Так, там теж директори рідко платять з власної кишені: дослідження Блека, Чеффінса і Клауснера у Stanford Law Review знайшло лише тринадцять таких випадків за двадцять п'ять років, а Enron із його тринадцятьма мільйонами особистих виплат був винятком, а не правилом.
То в чому ж різниця, якщо платить страховка?
Різниця в наявності позивача. У справі Boeing позов подали пенсійний фонд штату Нью-Йорк і пенсійна асоціація пожежників та поліції Колорадо. Це люди, чиї гроші лежать у цій компанії, і вони не питають дозволу в уряду, щоб піти до суду. Є судове рішення, у якому чорним по білому написано, що рада не мала системи контролю за критичним ризиком. Є репутаційний ринок, на якому директор із таким рішенням у біографії більше не отримає пропозицій.
Німеччина цікава ще більше, бо саме звідти наша конструкція родом: дворівнева система, наглядова рада над правлінням. У 1997 році Федеральний суд у справі ARAG проти Garmenbeck постановив, що за наявності ознак порушення з боку правління наглядова рада зобов'язана перевірити наявність вимог і за переважної ймовірності успіху подати позов. Не має права на розсуд, а зобов'язана. І якщо не робить цього, відповідає сама.
Чи гарантує це результат? Ні. У вересні 2024 року Мюнхенський земельний суд у справі Wirecard стягнув із колишніх членів правління 140 мільйонів євро, а щодо членів наглядової ради позов відхилив: порушення наглядових обов'язків суд визнав, але не побачив причинного зв'язку, бо правління і раніше не виконувало вказівок ради. Після Wirecard Німеччина ухвалила окремий закон, який зробив аудиторський комітет обов'язковим і встановив персональний штраф до п'яти тисяч євро на кожного члена ради за те, що комітет не створено.
П'ять тисяч євро не катастрофа. Але це персональний штраф на конкретну людину за конкретну бездіяльність, а не колективний розпуск органу з подякою за внесок.
Що з цим всім робити?
Отже, відповідь на питання, чи є українські наглядові ради синекурою для тих, хто нічого не робить, звучить так: сама конструкція не є фікцією за природою, але в українському виконанні вона виконує не ту функцію, яку декларує, і виконує її бездоганно.
Наглядова рада в наших умовах є ідеальним розподільником відповідальності. Менеджмент каже, що рішення ухвалила рада. Рада каже, що спиралася на звіти менеджменту. Уряд каже, що в діяльність ради не втручався. Троє учасників, кожен формально чистий, відповідального жодного. Плюс сертифікат для донорів: реформа впроваджена, стандарти ОЕСР дотримані, конкурси проведені за участю міжнародних спостерігачів. І страховий поліс на випадок, якщо хтось усе-таки почне ставити запитання.
Що зламало б цю схему?
Точно не скасування наглядових рад, бо це повернення до прямого ручного управління міністерств, від якого свого часу тікали.
Потрібен позивач, який не є урядом. Механізм, за яким питання про стягнення збитків з членів ради може порушити не лише той, хто цю раду призначав. Без цього вся конструкція відповідальності залишається декларацією.
Потрібна заборона державним компаніям страхувати відповідальність наглядових рад за бюджетні кошти. Хоче член ради страховку, нехай купує сам. Гроші платників податків не можуть іти на оплату застави тим, хто не виконав свою роботу.
Потрібна норма німецького зразка, за якою бездіяльність ради за наявних сигналів є самостійною підставою для її персональної відповідальності, а не приводом для співчутливого поплескування по плечу.
Потрібні вимірювані показники, невиконання яких означає невиплату винагороди, і зовнішня оцінка роботи ради, яку робить не та сторона, що її призначила.
А поки цього немає, кожна наступна історія завершиться так само, як завершувалися всі попередні: дострокове припинення повноважень, слова про те, що рада має нести відповідальність, красивий прощальний пост у соцмережах і новий конкурс. Формально це називається перезавантаженням корпоративного управління. По суті це заміна табличок на дверях кабінету, у якому ніхто не відповідає за те, що робиться за стіною.
